Доти здавалося, що пошесть не зачепила траву, тож корови спокійно собі паслися на лузі біля дому, але під кінець травня молоко теж почало псуватися. Наум перегнав корів на височини, і, здається, проблема вирішилася. Невдовзі після цього стали надто помітними зміни у траві та листі. Вся зелень сіріла і робилася навдивовижу крихкою. Тепер ту місцину навідував хіба лише Еммі, але і його візити траплялися все рідше. Коли школа закрилася на канікули, Ґарднери, фактично, виявилися відрізаними від світу, а нерідко навіть просили Еммі владнати у місті їхні справи. І фізичний і психічний стан родини стрімко погіршувався, тож ніхто особливо не здивувався, коли околицею почали ширитися чутки про божевілля пані Ґарднер.

Це трапилося в червні, десь через рік після падіння метеорита, бідолашна жінка почала кричати про щось у повітрі, щось, чого вона не спроможна описати. У своїх мареннях вона не вимовляла жодного іменника, самі лише займенники з дієсловами. Щось рухалось, мінилось, переливалось, і вуха вловлювали імпульси, що не були звуками. Щось забрали — її спустошили — в ній є щось, чого не мало б бути — комусь треба це прогнати — вночі немає спокою — стіни та вікна мінялися місцями. Наум не помістив її у психіатричну клініку штату, а дозволив їй вільно блукати будинком, поки вона не шкодила собі чи іншим. Він нічого не робив навіть тоді, коли відбулися зміни в її зовнішності. Але коли хлопці стали її боятися, а Тадей мало не втратив свідомості, коли вона почала корчити йому гримаси, Наум таки замкнув її на горищі. До липня вона перестала говорити і пересувалася лише навкарачки, а під кінець місяця Наумові здавалося, що вона трохи світиться у темряві, як це раніше сталося з рослинами.

Незадовго перед цим з обійстя повтікали всі коні. Їх щось розтривожило посеред ночі, і вони страшенно іржали та били копитами. Здавалося, ніщо не могло їх втихомирити, а коли Наум відчинив стайню, вони кинулися звідти, наче перелякані олені. Цілий тиждень знадобився, щоб розшукати всіх чотирьох коней, а коли їх знайшли, вони виявилися некерованими і від них вже не було жодної користі. Щось потьмарило розум тварин, тож з милосердя їх мусили пристрелити. Наум позичив в Еммі коня для сінокосу, але той уперто відмовлявся наближатися до стодоли. Він сахався, дибився, іржав, тож, зрештою, його довелося залишити на подвір’ї, поки чоловіки розвантажували важенний віз із сіном і скиртували його. А зелень усе сіріла і осипалася. Навіть квіти, які допіру розцвіли настільки дивними кольорами, тепер посіріли, а плоди тьмяніли, зсихалися і втрачали смак. Айстри і золотушник розпустилися сірим і спотвореним квітом, а троянди, цинії та рожі виглядали так потворно, що їх позрізав Зіна[161], найстарший Наумів хлопець. До того часу дивні роздуті комахи пощезли, навіть бджоли залишили вулики і полетіли в ліси.