У себе на роботі він взяв відпустку і протягом останнього робочого тижня багато спав. Воно відходить, коли ти спиш. У нього не було сновидінь. Він лягав о сьомій тридцять, а наступного ранку вставав о десятій і кимарив після полудня з другої до третьої. Час, прожитий ним між тією сценою, яку він влаштував на похороні Денні, і цим сонячним недільним ранком майже тижнем пізніше, здавався туманним і не зовсім реальним. Люди продовжували приносити їжу. Касеролі, консервацію, пироги, пиріжки. Марджі сказала, що не знає, що їм з усім цим робити. Ні він, ні вона не мали апетиту. Ввечері у середу він спробував кохатися з дружиною, і вони обоє розплакались.

Марджі виглядала зовсім недобре. Її методом опанування себе було прибирання в хаті від вершечка до дна, і вона робила це з таким маніакальним завзяттям, яке усувало всі інші думки. Дні наповнювало дзвякання відер для миття підлоги й гудіння пилосмока, а повітря завжди було насичене гострими запахами лізолу та інших очисників. Усі іграшки й одяг, акуратно упаковані в картонні коробки, вона відправила в Армію спасіння та крамницю «Ґудвілл»[188]. Коли Тоні в четвер уранці вийшов зі спальні, всі ті коробки були вишикувані біля передніх дверей, кожна акуратно надписана. Він ніколи в житті не бачив нічого жахливішого за ті німі коробки. Вона повитягала на задній двір усі килими, вішала їх там на мотузку для білизни і нещадно вибивала з них порох. І навіть у своєму притьмареному стані свідомості Тоні відзначав, якою блідою вона здається з минулого вівторка чи середи, навіть губи її, здавалося, втратили свій природний колір. Під очима в неї оселилися коричневі тіні.

Ці думки промайнули в його голові швидше, ніж потрібно часу, щоб їх переказати, і він уже був на межі того, щоби завалитися назад у ліжко, коли вона впала знову і цього разу не відповіла на його оклик.

Він підвівся, почалапав до вітальні й побачив, що вона лежить там на підлозі, дрібно дихаючи, втупившись у стелю затуманеними очима. Вона якраз переставляла у вітальні меблі і все було зсунуте зі своїх місць, що надавало цій кімнаті якогось дивного, розчленованого вигляду.

Що б там не було з нею негаразд, воно погіршилося протягом цієї ночі і вигляд у неї був досить поганий, щоби прорізати його притьмареність, мов гострим ножем. Вона досі була в нічному халаті, і той розійшовся до середини стегон. Ноги в неї були мармурового кольору; вся засмага, якої вона набралася влітку під час їхньої відпустки, з них зійшла. Її руки рухалися, неначе привиди. Рот був роззявлений, немов її легені не могли отримати достатньо повітря, і Тоні помітив дивну рельєфність її зубів, але нічого про це не подумав. Справа могла бути в освітленні.