— Агов, — сказала вона, перервавши поцілунок. — Тебе за це звідси виженуть.

— Не мене.

— Так, мене.

Вони подивилися одне на одного.

— Я кохаю тебе, Бене.

— Я теж тебе кохаю.

— Якби я могла просто зараз застрибнути до тебе в ліжко…

— Одну хвилинку, дай я відверну простирадло.

— Як я це поясню тим малим карамелькам?[189]

— Скажеш, що підставляєш мені урильник.

Вона похитала головою, усміхаючись, і підсунула стілець.

— Багато чого сталося в місті, Бене.

Він посерйознішав.

— Що саме?

Вона завагалася.

— Навіть не знаю, як тобі розповісти і що я сама про це думаю. Я збентежена, м’яко кажучи.

— Ну, розказуй усе й дозволь мені розібратися.

— Як твій стан, Бене?

— Оклигую. Нічого серйозного. Меттів лікар, парубок на прізвище Коді…

— Ні. Твій розум. Якою мірою ти віриш у те казна-що в стилі графа Дракули?