— Я хочу, щоб тебе оглянув лікар Ріердон.

Але вона ніби й не чула.

— Тоні, мені сниться найчудесніший сон останні три чи чотири ночі. Такий живий. Денні приходить до мене в тому сні. І каже: «Мамо, мамо, я такий радий бути вдома!» І ще він каже… каже…

— Що він каже? — запитав Тоні в неї лагідно.

— Він каже… що він знову моє немовля. Мій рідний синочок, він знову біля моїх грудей. І я даю йому посмоктати і… і потім таке солодке відчуття з присмаком гіркоти, як тоді, коли я його ще не відлучила, а в нього вже почали рости зубки і він почав кусатись… ох, мабуть, це звучить жахливо. З таким хіба що до психіатра.

— Ні, — сказав він. — Ні.

Він опустився біля неї на коліна, і вона обхопила його руками за шию і тихенько плакала. Руки в неї були холодні.

— Не треба лікаря, прошу, Тоні. Я сьогодні відпочину.

— Гаразд, — сказав він. Піддаючись їй у цьому, він почувався тривожно.

— Це такий чудесний сон, Тоні, — промовила вона впритул до його горла.

Ворушіння її губ, приглушена твердість її зубів за ними були дивовижно збудливими. У нього з’явилась ерекція.

— Мені б хотілося знову його побачити цієї ночі.

— Може, й побачиш, — сказав він гладячи її по голові. — Можливо, так і буде.

  4

— Боже мій, який у тебе гарний вигляд, — сказав Бен.

Серед цього клінічного світу суцільної білості й анемічної зелені Сюзен Нортон дійсно виглядала дуже гарною. Одягнена в яскраво-жовту блузу з вертикальними чорними смугами і коротку джинсову спідничку.

— У тебе теж, — сказала вона, рушаючи через кімнату до нього.

Він пристрасно її поцілував, а його рука сковзнула до вигину її стегна і там погладжувала.