— Ти де?

— Розслабся. Я нагорі в Метта Бьорка. Котрий вимагає якомога швидше, щойно лиш як ти зможеш, задовольнити його прагнення твоєї компанії.

— Чому ти не зайшла…

— Я перед цим зазирнула до тебе. Ти спав, немов ягнятко.

— Вони ввечері тут чимсь наглухо присипляють, щоб викрадати в нас різні органи для таємничих пацієнтів-мільярдерів. — сказав він. — Як там Метт?

— Приходь і сам побачиш, — сказала Сюзен, і раніше ніж вона встигла покласти слухавку, він уже влазив у халат.

  2

Метт мав значно кращий вигляд, майже помолоділий. Сюзен у яскраво-синій сукні сиділа біля його ліжка, і коли Бен увійшов, Метт вітально підняв руку:

— Підтягуй собі сідало.

Бен підсунув один із жахливо незручних шпитальних стільців і сів.

— Як ви почуваєтеся?

— Значно краще. Слабкий, але краще. Учора ввечері від мене прибрали крапельницю, а сьогодні вранці дали на сніданок яйце пашот. Хохма. Репетиція перебування в притулку для старих.

Бен легенько поцілував Сюзен, і під спокоєм побачив на її обличчі натягнутість, немов усе там трималося на тоненьких дротах.

— Сталося щось нове, відтоді як ти дзвонила минулого вечора?

— Нічого, про що б я чула. Але я поїхала з дому о сьомій, а Лігво в неділю прокидається дещо пізніше.

Бен перевів погляд на Метта.

— Ви готові обговорювати цю справу?

— Так, гадаю, що зможу, — відповів той і трохи посовався. Ясно спалахнув золотий хрестик, який тоді Бен повісив йому на шию. — До речі, дякую вам за це. Він велика втіха, нехай навіть я купив його під вечір п’ятниці з полиці здешевлених товарів у «Вулворті»[205].

— Що кажуть про ваш стан?