Бен знизав плечима:

— Чому ні? Та історія про закупівельну поїздку до Нью-Йорка дещо занадто гарна, щоби бути правдою.

Вираз у її очах залишався впертим, але вона більше нічого не сказала.

— Що ви робитимете, якщо Коді вас висміє? — спитав Метт. — Безумовно припускаючи, що він негайно не викличе санітарів з божевільні.

— Поїдемо на цвинтар навзаході сонця, — сказав Бен. — Спостерігати могилу Денні Ґліка. Назвімо це контрольним тестом.

Метт дещо підвівся зі своєї лежачої пози:

— Обіцяйте мені, що будете обережними. Пообіцяйте мені, Бене!

— Обов’язково будемо, — заспокійливо промовила Сюзен. — Ми обоє надійно брязкотітимемо хрестами.

— Не жартуйте, — пробурмотів Метт. — Якби ви бачили те, що я…

Він відвернувся й подивився за вікно, яке демонструвало вільху з прив’яленим сонцем листям і по-осінньому яскраве небо за нею.

— Якщо вона жартує, то я ні, — сказав Бен. — Ми вживатимемо всіх запобіжних заходів.

— Побачтеся з отцем Каллагеном, — сказав Метт. — Хай він дасть вам святої води… і, якщо можливо, трохи облаток.

— Що він за людина? — запитав Бен.

Метт знизав плечима:

— Дещо дивакуватий. П’яниця, мабуть. Якщо це й так, але він освічений, чемний. Імовірно, йому трохи муляє ярмо інтелектуального католицтва.

— Ви впевнені, що отець Каллаген той… що він п’є? — спитала Сюзен, з дрібку витріщивши очі.

— Не абсолютно, — сказав Метт. — Але мій колишній учень, Бред Кемпйон, працює у винній крамниці в Ярмуті, тож він казав, що Каллаген там постійний покупець. Віддає перевагу «Джиму Біму». Гарний смак.

— З ним можна говорити? — запитав Бен.

— Я не знаю. Гадаю, ви мусите спробувати.

— Отже, ви його зовсім не знаєте?