— Стабільний, — таким улесливим терміном скористався молодий лікар Коді, коли оглядав мене вчора по обіді. Згідно зі зробленою ним електрокардіограмою, це був серцевий напад суто малої ліги… без утворення тромбу.
Він гмикнув.
— На його власне щастя, без цього. Отаке лише через тиждень після того, як він мене обстежував, та я б через суд його диплома позбавив за порушення присяги.
Він замовк і прискіпливо подивися на Бена.
— Коді сказав, що такі випадки спричиняються потужним шоком. Я тримав рота на замку. Правильно я зробив?
— Саме так. Але справи пішли далі. Ми із Сюзен хочемо сьогодні побачитися з Коді і все йому викласти. Якщо він не випише одразу ж паперу на переміщення мене до божевільні, ми пошлемо його до вас.
— Я йому завдам жару, — сказав злостиво Метт. — Шмаркатий сучий син не дозволяє мені курити мою люльку.
— Вам Сюзен розповідала, що відбувалося в Єрусалимовому Лігві після п’ятничного вечора?
— Ні. Вона сказала, що хоче зачекати, поки ми зберемося разом.
— Перш ніж вона почне, ви можете мені детально розповісти, що сталося у вашому будинку?
Обличчя Метта посутеніло, і маска одужання на мить розвіялася. Бен мелькома впізнав того старого чоловіка, якого він бачив сплячим напередодні.
— Якщо для вас це дражлива справа…
— Ні, чому ж, я можу. Я мушу, якщо бодай половина того, що я підозрюю, є правдивим. — Він гірко усміхнувся. — Я завжди вважав себе тим іще безвірником, якого нелегко шокувати. Але це дивовижно, як уперто розум намагається блокувати все, що йому не подобається або здається загрозливим. Як ті магічні блокноти, які у нас були в дитинстві. Якщо тобі не подобалося те, що ти нарисував, достатньо було лише перекинути верхній аркуш угору, і воно зникало[206].
— Але контури на тій чорній речовині під ним залишались назавжди, — сказала Сюзен.
— Так, — усміхнувся він їй. — Гарна метафора для взаємодії свідомого і підсвідомого. Шкода, що Фройд вчепився в цибулини[207]. Але ми відволіклися. — Він подивився на Бена: — Ви вже чули це від Сюзен?
— Так, але…
— Звичайно. Я тільки хотів упевнитися, що можу оминути передпочаток.
Він розповідав майже байдужим, безвиразним тоном, перервавшись тільки коли на шепітно-м’яких каучукових підошвах увійшла медсестра, щоб запитати, чи не бажає він склянку імбирного елю. Метт відповів їй, що залюбки вип’є імбирного елю, і потім до кінця своєї розповіді періодично смоктав його крізь гнучку соломинку. Бен помітив, що коли Метт дійшов до того місця, де Майк спиною вивалюється з вікна, кубики льоду в склянці, яку він стискав у руці, задрижали. Проте голос його не тремтів, зберігаючи ті самі рівні, мелодійні інтонації, якими він безсумнівно користався під час своїх уроків. Бен, і то не вперше, подумав, яка ж він чудова людина.