Розтин призн.: 5/10/75

Підписант: Дж. М. Коді, доктор медицини

Бадді смикнув за ручку всередині камери, і на своїх безшумних роликах викотилася стільниця.

Порожня.

— Гей! — гукнув йому Ґрінберґ. — Ця йобана штука порожня. Чиї б це не були жарти…

— Я весь час сидів на рецепції, — сказав Бадді. — Повз мене ніхто не проходив. Заприсягтися можу. Це мусило статися на зміні Карті. Яке там ім’я на тому?

— Мак-Дуґалл, Рендалл Фрейтас. Що означає абревіатура нем.?

— Немовля, — глухо промовив Бадді. — Ісусе Христе, гадаю, ми в халепі.

  12

Щось його розбудило.

Він нерухомо лежав у цокочучій темряві, дивлячись у стелю.

Ніби звук. Якийсь звук. Але будинок стояв мовчазним.

І ось воно знову. Дряпання.

Марк Петрі перевернувся в ліжку і глянув на вікно, і там крізь шибку на нього дивився Денні Ґлік — шкіра могильно-бліда, очі червонясті й дикі.

Якась темна субстанція була розмазана по його губах і підборіддю, а коли Денні помітив, що на нього дивиться Марк, він усміхнувся, показавши свої вирослі лячно дов­гими й гострими зуби.

— Впусти мене, — прошепотів голос, і Марк не був певен, чи ці слова дійсно війнули в темному повітрі, чи лише в його голові.

Він усвідомив, що йому страшно — його тіло втямило це раніше за мозок. Ніколи раніше йому не було так страшно, навіть коли він плив назад від буя на Попем-пляжі[204] і думав, що вже ось-ось потоне. Розум Марка, у тисячі сенсів досі ще дитячий, зробив точний висновок щодо його становища за лічені секунди. Йому загрожує дещо більше, ніж втрата життя.

— Впусти мене, Марку. Я хочу погратися з тобою.

Цьому огидному страховиську не було за що триматися за вікном; кімната Марка містилася на другому поверсі і там не було карниза. Та все ж таки воно якось висіло в повітрі… чи, може, чіплялося там за ґонтини, немов якась загадкова комаха.