Коли Джиммі Коді нарешті зайшов до палати Бена, вже була двадцята хвилина по одинадцятій, і Бен почав:

— Про що я хотів з вами поговорити, це…

— Спершу голова, потім балачки.

Коді обережно розвів волосся Бена, на щось там подивився і сказав:

— Буде боляче.

Він відірвав пластир, і Бен здригнувся.

— Здоровецька збіса ґуля, — невимушено сказав Коді, а потів наклав на рану дещо меншу пов’язку.

Він посвітив ліхтариком Бену в очі, постукав гумовим молотком йому ліве коліно. Бен раптом з хворобливою огидою загадався: «Чи не цим самим він користувався на Майкові Раєрсоні?»

— Здається, тут усе задовільно, — сказав лікар, прибираючи свої знаряддя.

— Яке дівоче прізвище у вашої матері?

— Ешфорд, — відповів Бен. Подібні питання йому ставили, коли він лише щойно був прийшов до тями.

— Вчителька у першому класі?

— Місіс Перкінс. Вона підфарбовувала собі волосся.

— Друге ім’я батька?

— Мертон.

— Якісь запаморочення чи нудота?

— Ні.

— Випадки дивних запахів, кольорів або…

— Ні, ні і ще раз ні. Я почуваюся добре.