— Це я вирішуватиму, — статечно відказав Коді. — Двоїння в очах траплялося?

— Ні, відтоді як останній раз купував галон «Громовиці»[210].

— Гаразд, — промовив Коді. — Я оголошую вас зціленим завдяки чудесам сучасної науки та добротній міцності вашої голови. Отже, що у вас на думці? Тіббітс і той малюк Мак-Дуґалл, я гадаю. Я можу вам сказати тільки те, що сказав Паркінсу Ґіллеспі. Перше: я радий, що цього не злили в газети; одного скандалу на сторіччя достатньо для маленького містечка. Друге: бодай би мені пропасти, щоби я розумів, кому могло заманутися вчинити таке бузувірство. Це не міг бути хтось із місцевих мешканців. Своя частка химерників у нас є, але…

Він урвався, побачивши їхні спантеличені обличчя.

— Ви не знаєте? Нічого не чули?

— Не чули чого? — зажадав Бен.

— Це як ніби щось із Мері Шеллі у виконанні Бориса Карлоффа[211]. Минулої ночі хтось викрав трупи з Камберлендського окружного моргу в Портленді.

— Ісусе Христе, — відгукнулася Сюзен. Її губи зробили мертвотними ці слова.

— У чому річ? — запитав Коді, раптом збентежений. — Ви щось стосовно цього знаєте?

— Я починаю дійсно думати, що це так, — сказав Бен.

  4

Коли вони закінчили все розповідати, було десять хвилин пополудні. Медсестра принесла Бену тацю з обідом, і той стояв неторкнутим біля його ліжка.

Завмерло в повітрі останнє слово, і єдиним звуком, що долітав крізь напівпричинені двері, залишився перестук склянок і столових приборів голодніших пацієнтів цього відділення.

— Вампіри, — промовив Джиммі Коді.

А потім:

— Метт Бьорк, хто б міг подумати. І вже через це просто висміяти цю історію жахливо важко.

Бен і Сюзен промовчали.

— І ви хочете, щоб я ексгумував того хлопчика Ґліка, — замислився він. — Ісусе-стрибучий-Христе-ув-моциклетній-колясці.

Коді дістав із саквояжа флакон і перекинув Бену, який його впіймав.