— Ні.

— Вже тиждень минув?

— Так.

— Коли відкривають труну, зазвичай відбувається вилив газів з доволі огидним запахом. Тіло може бути роздутим. Волосся дещо відросле — воно продовжує рости ще дивовижно довгий час — і нігті також будуть доволі довгими. Очі, майже напевне, будуть запалими.

Сюзен намагалася зберігати вираз наукової неупере­дженості, проте не дуже успішно. Бен радів, що не пообідав.

— Труп іще не почав радикально розкладатися, — продовжував Коді своїм найкращим лекторським голосом, — але вологи може бути достатньо, щоб стимулювати парость на відкритих щоках і руках, либонь, мохоподібної речовини, яка називається… — тут він себе обірвав. — Перепрошую, я вам тут про нудотне.

— Деякі речі можуть бути гіршими за розклад тіла, — сказав Бен, ретельно витримуючи нейтральну інтонацію.

— Припустімо, ви не знайдете жодної з цих ознак? Припустімо, що тіло має той же природний вигляд, як того дня, коли його поховали? Що тоді? Простромите кілком хлопчику серце?

— Навряд, — сказав Коді. — По-перше, там мусить бути присутнім або судмедексперт особисто, або його заступник. Я не думаю, що навіть Брент Норберт вважав би мої дії професійними, якби я дістав зі свого саквояжа кілок і забив його молотком у труп дитини.

— А що ви робитимете? — живо поцікавився Бен.

— Ну, хай мене вибачає Метт Бьорк, я не думаю, що там буде таке. Якби труп виявився в такому стані, його б безсумнівно доставили в Мейнський медичний центр для всебічної автопсії[216]. А щойно йому опинитися там, я б щодня туди навідувався з перевірками перед настанням темряви… і спостерігав будь-які явища, які б могли статися.

— А якщо він встане?

— Як і вам, мені це здається немислимим.

— Мені це уявляється дедалі більш мислимим, — похмуро відповів Бен. — А можу я бути присутнім, коли все це відбуватиметься… якщо відбудеться?

— Це можливо влаштувати.

— Гаразд, — сказав Бен. Він підвівся з ліжка і пішов до шафи, де висів його одяг. — Я збираюся…

Сюзен захихотіла, і Бен обернувся:

— Що?

Коді усміхався: