Ні, майже напевне ні. Він закінчив свій огляд перед тим, як увірвався той чоловік у френч-куртці. Він (Джиммі) не хоті би — і не може — стверджувати, як ця жінка померла, але безумовно це сталося не через енцефаліт.

Вони можуть описати того парубка?

Вони відповідали, дотримуючись тієї історії, про яку домовилися. Бен ще додав коричневі робочі черевики, щоб вони не зовсім скидалися на Близнюка з Близняком[229].

Мак-Казлін поставив ще кілька запитань, і Бен уже почав вважати, що вони виберуться з цього без якихось серйозних наслідків, коли шериф обернувся до нього і спитав:

— А ви тут чого, Міерзе? Ви ж не лікар.

Його пильні очі доброзичливо кліпали. Джиммі роз­тулив було рота, щоб відповісти, але шериф угамував його одним помахом руки.

Якщо своїм раптовим випадом Мак-Казлін мав намір налякати Бена до винуватого виразу обличчя або жесту, то цього не сталось. Бен був занадто висотаний емоційно, щоб на таке реагувати. Виявитися впійманим на неправдивому свідченні не здавалося йому аж таким приголомшливим після всього того, через що він перед тим пройшов.

— Я письменник, не лікар. Я пишу романи. Наразі я пишу книжку, де один з важливих другорядних персонажів — син трунаря. Я просто хотів зазирнути за лаштунки. Я напросився приїхати сюди з Джиммі. Він мені сказав, що не волів би розкривати, що в нього тут за справа, тож я й не розпитував.

Він потер собі підборіддя, де вже виросла невеличка тверда гуля:

— Я отримав більше, ніж сподівався.

Мак-Казлін зовні не виявив ні розчарування, ні задоволення відповіддю Бена.

— Таки незле отримали. Ви ж той парубок, шо написав «Дочку Конвея», еге?

— Так.

— Моя дружина читала один шматок у якомусь жіночому журналі. Чи не в «Космополітені». Дико реготала. Я теж переглянув і не побачив нічо’ кумедного в маленькій дівчині, обдовбаній наркотою.

— Так, — сказав Бен, дивлячись йому в очі. — Я також не вбачаю в цьому нічого кумедного.

— Ця нова книжка, та, шо ви її зараз, кажуть, пишете, вона про Лігво?

— Так.

— Ма’ть, вам було б варто дати її прочитати Мо Ґріну, — зауважив Мак-Казлін. — Хай би поглянув, чи правильно ви подали там трунарську справу.

— Ця частина ще не написана, — сказав Бен. — Я завжди роблю дослідження, перед тим як писати. Так легше.

Мак-Казлін збентежено похитав головою: