— Ми розповіли вам все, що знаємо, — зі спокійною твердістю сказав Джиммі. Він прямо дивився на Мак-Казліна. — Якби ми могли розповісти більше, ми б це зробили.

Мак-Казлін дивився на нього так само проникливо:

— Ви перелякані до всирачки, — сказав він. — Ви і цей письменник, обидва. У вас вигляд такий, як у деяких хлопців був у Кореї, коли їх виводили з передової.

На них дивилися помічники шерифа. Бен із Джиммі не сказали нічого.

Мак-Казлін зітхнув знову:

— Катайте, забирайтесь звідси. Я хочу бачити вас у моєму офісі завтра о десятій для надання письмових свідчень. Якщо вас не буде о десятій, я пошлю патрульну машину вас допровадити.

— Вам не доведеться цього робити, — сказав Бен.

Мак-Казлін із сумом подивився на нього й сказав:

— Вам слід би писати книжки з більшим сенсом. Як той парубок, що пише оті романи про Тревіса Мак-Ґі[231]. Ото захопливі речі, не відірватися.

  13

Бен підвівся від столу і помив після кави чашку в раковині, затримавшись, щоб подивитися крізь вікно в чорноту ночі. Що зараз там відбувається? Марджорі Ґлік нарешті приєдналася до свого сина? До Майка Раєрсона? Флойда Тіббітса? Карла Формена?

Він відвернувся і пішов нагору.

Решту ночі він спав з увімкнутою настільною лампою, а той хрест зі шпателів для горла, який поборов місіс Ґлік, залишив на столику праворуч себе. Останньою думкою перед тим, як його забрав сон, було питання: чи з Сюзен все гаразд, чи вона в безпеці?

Розділ дванадцятий. Марк

Розділ дванадцятий. Марк

  1