Можливо, все з нею буде гаразд. Вона оце зупинилася перед ширмою кущів і, присівши там навпочіпки, просто дивиться на дім. У голові Марка роїлися думки. Вона явно знає. Звідки, це неважливо, але якби не знала, вона б не взяла з собою навіть такого жалюгідного кілка. Він гадав, що йому варто піднятися і попередити її, що Стрейкер зараз тут і він насторожі. Пістолета в неї, мабуть, нема, навіть такого маленького, як у нього.

Він міркував, як їй дати знати про свою присутність без того, щоб вона заволала на все горло, коли раптом ревонув двигун Стрейкерової машини. Дівчина помітно здригнулась, і спершу Марк злякався, що вона підскочить і побіжить, ломлячись через ліс, оголошуючи про свою присутність на сотню миль навкруги. Та потім вона знову вклякла, вчепившись за землю так, немов боялася, що та відлетить з-під неї. Смілива вона нівроку, навіть якщо й дурна, подумав Марк схвально.

Стрейкерова машина виїхала задом із заїзду — напевне, дівчині з її місця видно було краще; він же бачив тільки чорний дах «паккарда» — на якусь хвильку затрималася, а потім рушила по дорозі вниз, до міста.

Марк вирішив, що вони мусять об’єднатися в команду. Всяко так буде краще, ніж наближатися до будинку самому. Він уже розкуштував ту отруйну атмосферу, яка огортала цей дім. Хлопець відчув її ще за півмилі звідси, і що ближче він підбирався, то більше вона густішала.

Отже, він легко вибіг нагору по вкритому килимом схилу і поклав дівчині на плече долоню. Відчув як напружилось її тіло, зрозумів, що зараз вона закричить, і сказав:

— Не верещіть. Усе гаразд. Це я.

Вона не закричала. Вийшов лише нажаханий видих повітря. Вона обернулась і подивилась на нього, зі сполотнілим обличчям.

— Х-х-то, «я»?

Він присів поряд з нею.

— Мене звуть Марк Петрі. Я вас знаю; ви Сю Нортон. Мій тато знає вашого тата.

— Петрі?.. Генрі Петрі?

— Так, це мій батько.

— Що ти тут робиш?

Її очі безупинно перебігали по ньому так, ніби вона досі не була здатна сприйняти його справжність.

— Те саме, що й ви. Тільки такий кілок не годиться. Він занадто…

Він вхопився за слово, яке знайшлося в його лексиконі щодо зовнішнього вигляду, але не щодо використання.

— Він занадто хирлявий.

Вона опустила очі на свій патик із протиснігової загорожі й густо почервоніла.

— Ой, це. Я знайшла це в лісі і… і подумала, що хтось може об нього перечепитися, і тому я просто…

Він нетерпляче обірвав її доросле викручування: