Тільки-но почувши, як віддалік хруснув хмиз, він зразу ж причаївся за стовбуром великої смереки і стояв там, чекаючи, хто з’явиться. Вони вдень виходити не можуть, але це не означає, що вони не можуть знайти людей, які це можуть робити; платити таким гроші — це один спосіб, але не єдиний. Марк якось бачив того дядька Стрейкера в місті, і очі в нього були як у жаби, що гріється під сонцем на камені. Вираз у них такий, що він міг би зламати руку дитині і при тім посміхатися.

Марк торкнувся у себе в кишені куртки важкого тіла батькового спортивного пістолета для стрільби по мішенях. Кулі проти них марні, хіба що тільки срібні — але постріл проміж очі тому Стрейкеру закомпостує його, будь здоров.

На мить його погляд стрибнув униз, до притуленої біля стовбура речі майже циліндричної форми, замотаної в стару мішковину. За його домом стояла дровітня, півкорду полін жовтої осики, які вони з батьком ще в липні й серпні нарізали бензопилою «Мак-Каллок»[232]. Генрі Петрі був методичною людиною, і Марк знав, що кожна дровина там завдовжки три фути, хіба що довша або коротша не більш як на дюйм. Його батько знав потрібну довжину так само точно, як він знав, що слідом за осінню приходить зима і що жовта осика в каміні їхньої вітальні горітиме довше й чистіше.

Його син, котрий знав ще й дещо інше, він знав, чим є осика для людей — істот — як той. Цього ранку, коли його батько з матір’ю вирушили на свою недільну прогулянку спостерігати за птахами, Марк витяг одне з тих полін і своєю бойскаутською сокиркою обстругав один його кінець на грубий гостряк. Нехай і грубий, але годящий.

Він помітив проблиск чогось кольорового і злився з деревом, підглядаючи одним оком повз грубу кору. За мить він вперше мелькома, але ясно роздивився, що там за особа лізе на пагорб. Це була дівчина. Він відчув полегшення, змішане з розчаруванням. Ніякого тобі поплічника диявола; це ж дочка містера Нортона.

Він знову напружив зір. Вона теж несе з собою кілок! Коли вона наблизилася, йому страх як схотілося глузливо розсміятися — штахетина з протиснігової загорожі, ось що то в неї. Два змахи звичайним хатнім молотком — і вона розламана навпіл.

Дівчина мусила проминути його дерево з правого боку. З її наближенням він почав обережно сунутися навкруг стовбура ліворуч, уникаючи будь-якої дрібної хмизини, яка могла б видати його своїм тріском. Нарешті це невеличке синхронне пересування закінчилось; дівчина, піднімаючись далі пагорбом до просвіту між дерев, опинилася до нього спиною. Рухається вона дуже обережно, схвально зауважив собі він. Це добре. Попри той дурнуватий патик із загорожі, вона напевне має якесь уявлення, у що лізе. Та заразом, якщо зайде надто далеко, вона потрапить у халепу. Марк ховався тут з половини на першу і бачив, як Стрейкер виходив на заїзд, подивився вздовж дороги і повернувся назад у дім. Марк якраз намагався вирішити, що йому самому вдіяти, коли у справу вдерлася ця дівчина, порушивши баланс.