Вона відступала неохоче, її очі метались між ненависним хрестом і місцинкою в Бена на горлі, правіше його підборіддя. Ті звуки, що вивергалися з неї, були нелюдським белькотінням, і сичанням, і захлинанням, і було щось таке сліпо відпорне в її відступі, що вона почала здаватися якоюсь велетенською незграбною комахою. Бен подумав: «Якби я не тримав перед собою цього хреста, вона б розідрала мені нігтями горло і лигала б кров, яка рине з яремної вени й сонної артерії, немов людина, котра щойно вийшла з пустелі і помирає від спраги. Вона б купалася в ній».

Джиммі, який був обіч нього, тепер відірвався і обходив її зліва. Вона його не бачила. Тільки на Бена були спрямовані її очі, темні, наповнені ненавистю… напов­нені страхом.

Джиммі зайшов за стіл трунаря, а коли вона позадкувала повз нього, він скинув обидві руки і з судомним скриком ухопив її за шию.

Вона видала високий, верескливий зойк, звиваючись у його хватці. Бен побачив, як нігті Джиммі віддирають клапоть шкіри в неї на плечі, і звідти не виступило нічого — та рана зяяла, мов якийсь безгубий рот. А потім, неймовірно, вона пожбурила його через усю кімнату. Джиммі вві­гнався в куток, поваливши там зі столика портативний телевізор Морі Ґріна.

Вона опинилась на ньому вмить, перебігши туди згорбленим, шкрябким манером, що був ледь не павучим. Бен вихопив поглядом у мерехтінні тіней, як вона стрибає на Джиммі, розриває його комір, а потім хижацький кидок її голови вбік, роззявлені щелепи, і вже вона жирує на ньому.

Джиммі Коді закричав — тонким, відчайдушним криком вкінець приреченого.

Бен кинувся на неї, спіткнувшись об розбитий телевізор на підлозі і ледь не впавши. Він чув її хрипке дихання, наче шарудіння соломи, а під цими звуками цмокання й жвакання її губ.

Він ухопив її за комір халата і підсмикнув угору, забувши на мить про хрест. Її голова розвернулася з лячною прудкістю. Вирячені очі сяяли, підборіддя і губи були вимащені кров’ю, яка в цій майже суцільній темряві здавалася чорною.

Її віддих на його обличчі був гидким поза всякі межі, то був віддих могили. Наче в уповільненому кіно, він побачив, як її язик облизує зуби.

Він підняв хреста якраз коли вона смикнула його до себе в обійми, зробивши це з такою силою, що він відчув себе ганчір’яною лялькою. Закруглений кінець шпателя для горла, який був низом вертикалі хреста, ввігнався їй під підборіддя — а потім посунув угору без всякого спротиву плоті. Бена ошелешило спалахом якогось не-світла, який стався не перед його очима, а немов десь поза ними. Почувся гарячий, свинячий запах горілої плоті. Цього разу її крик пролунав на повне горло і був сповненим страждання. Бен радше відчув, аніж побачив, як вона віджахнулась назад, перечепилась об телевізор і повалилася на підлогу — одна біла рука відкинута вбік, щоб запобігти падінню. Вона підхопилася знову з вовчою спритністю, очі звужені від болю, але так само повні того її божевільного голоду. Плоть її нижньої щелепи курилася димом і була чорною. Вона гарчала на нього.