— Нумо, ти, курво, — хекав Бен. — Давай, давай.

Він знову тримав хрест перед собою, змушуючи її відступати спиною до дальнього лівого кутка приміщення. Коли зажене її туди, він збирався продерти хрест їй крізь лоба.

Але щойно лишень її спина притулилася до кутніх стін, вона видала таке високе, вискливе хихотіння, аж він скривився. То було так, наче виделкою шкрябають порцеляновий рукомийник.

— Навіть зараз дехто сміється! Навіть зараз ваше коло поменшало!

І просто перед його очима її тіло, здавалося, видовжується і стає прозорим. Якусь мить він думав, що вона досі тут, сміється з нього, а тоді біле сяйво вуличного ліхтаря знадвору освітило голу стіну, і лише швидкоплинне відчуття на його нервових закінченнях нібито повідомило, що вона всоталась у самі пори цієї стіни, мов дим.

Вона пропала.

А Джиммі кричав.

  11

Він клацнув вмикачем флуоресцентних світильників на стелі і обернувся подивитись на Джиммі, але Джиммі був уже на ногах, притискаючи обидві долоні збоку до горла. Пальці зблискували яскраво-червоним.

— Вона вкусила мене! — стогнав Джиммі. — Ох, Господи Ісусе, вона вкусила мене!

Бен рушив до нього, намагався забрати в обійми, та Джиммі відштовхнув його. Очі його скажено бігали в очницях:

— Не торкайтесь мене. Я нечистий.

— Джиммі…

— Подайте мені мій саквояж. Господи, Бене, я відчуваю це в собі. Я відчуваю, як воно діє на мене. Заради Христа, подайте мені мій саквояж!

Той стояв у кутку. Бен його підніс, і Джиммі зразу його вхопив. Він пішов до маніпуляційного стола і поставив саквояж на нього. Мертвотно-бліде обличчя Джиммі блищало від поту. Кров немилосердно вихлюпувалася з глибокої рваної рани збоку на його шиї. Він сів на стіл, розстебнув саквояж і рився в ньому, дихаючи схлипами, з підсвистом, розкритим ротом.