Вона підтягнулася плавним напруженням м’язів, перекинула через підвіконня одну ногу, а потім зіскочила на вкриту пилом підлогу вітальні й роззирнулася. Там чимось тхнуло. Цей запах сочився зі стін мало не ввіч видимими міазмами. Вона намагалася себе запевнити, що це просто гнилий тиньк або вологі накопичення посліду всіх тих тварин, які були гніздилися за цими проламаними дранками — байбаки, пацюки, можливо навіть пара єнотів. Але цей запах був потужнішим. Глибшим за сморід тварин, більш в’їдливим. Він навіював їй думки про сльози, блювоту, чорноту.

— Агов, — стиха погукав Марк. Над підвіконням маяли його пальці. — Треба трішки допомоги.

Вона перехилилася назовні, вхопила його під пахви і підтягнула, поки він не вчепився міцно за підвіконня. Далі він уже гнучко махнув досередини сам. Його ноги в кросівках гупнули на килим, а потім будинок знову завмер.

Вони впіймали себе на тому, що дослухаються до цієї дрімоти, причаровані нею. Схоже, тут не було навіть того слабенького, тоненького дзижчання, яке з’являється у цілковитій тиші — голосу нервових рецепторів, які ліниво працюють на нейтральній передачі. Тут була тільки велетенська, мертва беззвучність і биття крові у їхніх власних вухах.

І проте обоє знали, авжеж. Вони тут не самі.

  2

— Ходімо, — сказав він. — Пішли, роздивимося.

Він дуже міцно стискав свій кілок і тільки раз, мигцем, поглянув тужно назад на вікно.

Вона повільно рушила до коридору, і він слідом за нею. Зразу за дверима стояв маленький приставний столик з якоюсь книгою на ньому. Марк її підібрав.

— Гей, — мовив він. — Ви знаєте латину?

— Трішки, ще зі старших класів.

— Що це означає? — показав він їй обкладинку.

Вона прочитала слова вголос, нахмуреність поморщила її лоб. Потім вона похитала головою:

— Не знаю.

Він навмання розгорнув книжку і скривився. Там було зображення якогось голого чоловіка, який простягав випатране дитяче тіло до чогось, чого видно не було. Він поклав книгу назад, радий, що її позбавляється — її туго натягнута оправа вчувалася неприємно знайомою під його пальцями — і вони разом рушили коридором у бік кухні. Тіні тут були більш виразними. Це сонце вже перебралося до іншого боку будинку.

— Ви чуєте цей запах? — спитав він.

— Так.

— Тут він ще гірший, правда?

— Так.