— Я так і здогадався, судячи з напрямку вашого читання.
Він підняв з ковдри журнал із зображенням обдарованої неймовірною душею молодої жінки у вкрай тісному костюмі, яка смоктала кров з якогось юнака. На обличчі цього юнака вгадувалося доволі непросте поєднання надзвичайного жаху і надзвичайної хіті. Журнал називався — і, очевидно, таким же було ім’я цієї молодої жінки — «Вампірелла». Каллаген поклав його назад, заінтригований ще дужче, ніж до того.
— Кюртін вчиняв напади й убив понад десятеро жінок, — сказав Каллаген. — Значно більше він скалічів молотком. Якщо в них був той місячний період, він пив їхні виділення.
Метт Бьорк знову кивнув:
— Що не так широко відомо, — сказав він, — це те, що він також калічив тварин. У зеніті своєї манії він відірвав голови у двох лебедів у Дюссельдорфському центральному парку і пив їхню кров, яка хлюпала з ший.
— Це все якось пов’язано з тим, що вам схотілося зі мною побачитися? — запитав Каллаген. — Місіс Кьорлес повідомила мене, що ви казали про досить важливу справу.
— Так, і перше, і друге.
— Тоді що ж це може бути? Якщо ви мали намір мене заінтригувати, ви, безумовно, досягли успіху.
Метт дивився на нього спокійно.
— Мій добрий друг Бен Міерз мусив був сконтактувати з вами сьогодні. Ваша доморядниця сказала, що його не було.
—Так і є. Від другої години по обіді сьогодні я ні з ким не бачився.
— І я тепер не можу з ним зв’язатися. Він пішов зі шпиталю в компанії мого лікаря, Джеймса Коді. І з ним мені також не вдалося зв’язатись. Подібним чином я не можу зв’язатися із Сюзен Нортон, пані-подругою Бена. Вона поїхала з дому рано вдень і обіцяла своїм батькам повернутися близько п’ятої. Вони хвилюються.
На це Каллаген підсунувся на стільці. Він мав побіжне знайомство з Біллом Нортоном, котрий якось приходив до нього з одною проблемою, яка в нього виникла на роботі з колегами, католиками.
— Ви щось підозрюєте?
— Дозвольте мені дещо вас спитати, — сказав Метт. — Поставтеся до цього запитання вельми серйозно і добре його обдумайте, перш ніж мені відповісти. Ви помітили в місті що-небудь незвичне останнім часом?
Початкове враження Каллагена перетворилося тепер майже на впевненість: цей чоловік провадить справу дійсно дуже обережно, не бажаючи його відлякнути тим, що в нього на думці. І це щось досить несамовите, судячи зі звалища цих книжок.
— Вампіри в Салимовому Лігві? — спитав він.
Він вважав, що тієї глибокої депресії, яка є наслідком важкої хвороби, інколи вдається уникати, якщо стражденна особа досить глибоко інвестувала в життя: художники, музиканти, якийсь тесляр, чиї думки зосереджені на напівзакінченій будівлі. Інтерес так само може бути пов’язаним з якимсь невинним (або не таким уже й невинним) психозом, можливо, виниклим ще до хвороби. Якось він мав доволі довгу бесіду з одним літнім чоловіком зі Шкільного пагорба, на прізвище Горріс, який лежав у Мейнському медичному центрі з прогресуючим раком товстої кишки. Попри біль, який мусив бути нестерпним, він красномовно розводився з Каллагеном у яскравих і живих деталях про істот з Урану, які проникли у кожен триб американського життя. «Одного дня той парубок, що заливає бензин вам у бак там, у Сонні на його “Амоко”[244], це просто Джо Блоу з Фелмату, — проказував йому цей говорючий скелет з яскравими очима, — а наступного дня він вже уранець, котрий тільки