— Але коли Рей прокинувся наступного ранку, постать молодого чоловіка цілком вицвіла з тих фотографій, усе, що залишилося — це кілька краєвидів місцевого церковного цвинтаря.

— І ви в це вірите? — запитав Метт.

— О, так. І я підозрюю, більшість народу повірили б також. Пересічна людина й уполовину не така невіруюча в надприродне, як полюбляють описувати літератори. Власне кажучи, більшість письменників, які займаються саме цією темою, скептичніші щодо духів і демонів та почвар за вашу звичайну людину з вулиці. Лавкрафт був атеїстом. Едґар Аллан По кимось на кшталт недоробленого трансценденталіста. А Натаніель Готорн був релігійним лише формально[246].

— Ви дивовижно обізнані у цій темі, — сказав Метт.

Священник знизав плечима:

— Хлопчиком я мав інтерес до окультизму і всякого потойбічного, а коли постаршав, моє покликання до священства, замість приглушити, радше його посилило.

Він глибоко зітхнув:

— Але останнім часом я почав ставити собі доволі важкі запитання щодо природи зла у світі. — З кривою усмішкою він додав: — Це зіпсувало чимало задоволення.

— Тоді… чи не могли б ви розслідувати кілька речей для мене? І були б не проти взяти з собою святої води і трохи гостії?[247]

— Ви зараз ступаєте на хисткий теологічний ґрунт, — сказав Каллаген зі щирою серйозністю.

— Чому?

— Я не збираюся відказати вам «ні», не в цій ситуації, — сказав Каллаген. — І мушу зауважити, що, якби перед вами був молодший священник, він, імовірно, майже відразу сказав би «так», з невеликими сумнівами або й зовсім без усяких.

Він гірко усміхнувся:

— Вони розглядають атрибути церкви радше як символічні, ніж практичні речі — як головний убір і магічне жезло шамана. Такий молодий священник міг би вирішити, що ви навіжений, але якщо невеличке збризкування святою водою полегшить вашу навіженість, то й на здоров’я. Я такого робити не можу. Якби я взявся до вашого розслідування в елегантному костюмі з Гарріс-твіду[248] і не маючи при собі нічого, крім «Сласного екзорциста» Сибіл Лік[249] під пахвою чи ще чогось такого, це лишалося б між вами і мною. Але якщо я вирушу з гостією… тоді я виступаю як представник Святої католицької церкви, готовий виконувати те, що вважається найважливішими духовними обрядами мого чину. Тоді я виступаю як представник Христа на землі.

Тепер він дивився на Метта серйозно, поважно:

— Я можу бути горе-священником — подеколи я так і думав — дещо спустошений, дещо цинічний, якраз останнім часом гноблений кризою… чого? віри? ідентичності?.. але я досі достатньо вірю в дивовижну, містичну, апофеотичну силу церкви, яка стоїть за мною, щоби трохи здригатись при думці, що ваше прохання можна було б прийняти легко. Церква є дечим більшим за просто колекцію ідеалів, як ті, молодші колеги, здається, вважають. Вона є дечим більшим за духовний бойскаутський загін. Церква — це Сила… і ні­хто не впроваджує Силу в рух легковажно.