— Якої саме?

— Щоби всі ми, хто вирушатиме в цю маленьку експедицію, спершу завітали до тієї крамниці, якою керує містер Стрейкер. Щоб містер Міерз, як речник, усе це йому відверто висказав. Щоб у всіх нас була можливість побачити його реакцію. І зрештою, щоби й він теж мав можливість, можливість розсміятися нам в обличчя.

Метт нахмурився:

— Так він буде попередженим.

Каллаген похитав головою:

— Я вважаю, що попередження нічого йому не дасть, якщо ми всі троє — містер Міерз, доктор Коді і я — погоджуємося з тим, що мусимо, пропри все, довести справу до кінця.

— Гаразд, — сказав Метт. — Я згоден, залишилося отримати ухвали від Бена і Джиммі Коді.

— Чудово, — зітхнув Каллаген. — Вас образить, якщо я скажу, що сподіваюся, що все це існує лише у вашій голові? Що я сподіваюся, що той чоловік, Стрейкер, розсміється нам в обличчя і матиме на те порядні підстави?

— Ані найменшим чином.

— Я дуже на таке сподіваюся. Я зараз погодився на більше, ніж ви собі уявляєте. Це лякає мене.

— Мені теж лячно, — стиха сказав Метт.

  3

Але, йдучи назад до Святого Андрія, він зовсім не відчував страху. Він почувався збадьореним, оновленим. Уперше за кілька років він був тверезим і не прагнув випити.

Він увійшов до свого парафіяльного дому, підняв телефонну слухавку і набрав пансіон Єви Міллер.

— Алло? Місіс Міллер? Я можу поговорити з містером Міерзом?.. Його нема. Так, розумію… Ні, передавати нема чого. Я зателефоную завтра. Так, всього вам доброго.

Він поклав слухавку і підійшов до вікна.

Чи Міерз зараз просто п’є пиво в якомусь генделі при сільській дорозі, чи все, що розповів йому старий шкільний вчитель, таки може бути правдою?

Якщо так… якщо так…

Він не міг залишатись у хаті. Він вийшов на задній ґанок і, вдихаючи свіже, сталисте повітря жовтня, вдивлявся у ворушку темряву. Можливо, не за геть усім стоїть лише Фройд, зрештою. Можливо, значна частка цього пов’язана з винаходом електричного світла, яке вбиває тіні в людських головах з більшою ефективністю, ніж кілок серце вампіра — і з меншим розгардіяшем також.