1

З «Календаря старого фермера»:

Захід сонця в неділю, 5 жовтня 1975 року, о 7:02 вечора; схід сонця у понеділок, 6 жовтня 1975 року, о 6:49 ранку. Період темряви над Єрусалимовим Лігвом під час конкретно цього оберту Землі, за тринадцять днів після весняного рівнодення, тривав одинадцять годин і сорок сім хвилин. Місяць був молодик. Щоденний вірш у «Старому фермері» цього дня був таким: «Менше сонця видано — сливе увесь врожай зібрано».

Від Портлендської метеостанції:

Найвища температура в період темряви була 62°, зафіксована о 7:05 вечора. Найнижча температура була 47°, зафіксована о 4:06 ранку[254]. Розсіяна хмарність, опадів нуль. Вітри північно-західні від п’яти до десяти миль на годину.

З реєстраційного журналу поліції Камберлендського округу:

Нічого.

  2

Ніхто не оголосив на ранок 6 жовтня Єрусалимове Лігво померлим; ніхто не розумів, що воно мертве. Як і людські тіла попередніх днів, воно виказувало всі подобизни життя.

Руті Кроккет, яка весь вікенд пролежала в ліжку блідою і хворою, сконала вранці у понеділок. Це зникнення пройшло непоміченим. Її мати, накрившись парусиновим брезентом, лежала в погребі, за полицями зі своєю консервацією, а Ларрі Кроккет, який прокинувся вже дуже пізно, просто подумав, що його дочка сама зібралася й пішла до школи. Він вирішив не ходити в офіс цього дня. Він почувався слабким і вимотаним та бездумним. Грип чи щось таке. Світло різало йому очі. Він встав і опустив жалюзі, коротко скрикнувши, коли сонячний промінь упав йому прямо на руку. Якось, коли йому покращає, треба буде замінити шибку в цьому вікні. Дефектне віконне скло — це не жарт. Отак можеш повертатись додому в сонячний день і побачити, як твій будинок швидко-прудко догорає, а ті страхові п’явки в головній конторі назвуть це спонтанним загорянням і не сплатять. Він зробить це, щойно йому покращає. Ларрі подумав про горнятко кави й відчув у шлунку нудоту. Він побіжно подивувався, де це його дружина, та потім ця тема вислизнула йому з голови. Він повернувся до ліжка, намацуючи пальцем у себе зразу під підборіддям дивний поріз від гоління, натягнув ковдру на бліду щоку і знову заснув.

Тим часом його дочка вже спала в емальованій темряві викинутого холодильника впритул із Дадом Роджерсом — у нічному світі її нового існування вона прийняла його залицяння серед нагорнутих курганів сміття вельми прихильно.

Лоретта Старчер, міська бібліотекарка, також зникла, хоча нікому в її безконтактному житті старої діви було це зауважити. Вона тепер перебувала на темному і затхлому третьому поверсі публічної бібліотеки Єрусалимового Лігва. Цей третій поверх завжди тримали замкненим (єдиний ключ був у неї, вона завжди носила його на ланцюжку в себе на шиї), за винятком тих випадків, коли якомусь особ­ливому прохачу вдавалося переконати її, що він достатньо сильний, достатньо інтелігентний і достатньо моральний, щоб отримати особливу видачу. Зараз вона покоїлася там сама, свого роду перше видання, таке ж неторкнуте, як колись, коли вперше з’явилося у цей світ. Її обкладинку, так би мовити, ніколи навіть не було розпечатано.