Єва, взявши з комірчини у коридорі совок, замітала на нього скло повільними, задумливими рухами. Вона подумала, що спати учора ввечері Проноза пішов тверезим і після дев’ятої не було місця, де він міг би купити пива, хіба що під’їхати якоюсь попутною машиною до Делла або в Камберленд.

Вона висипала осколки розбитого дзеркала до сміттєвого кошика Пронози, побачивши на коротку секунду промельки своїх відображень. Вона зазирнула до сміттєвого кошика, але жодної порожньої пляшки там не знайшла. Та й взагалі, потайне пиття було не в стилі Еда Крейґа.

«Гаразд. Він з’явиться».

Проте, спустившись униз, не позбулася неспокою. Не дозволяючи сама собі це свідомо визнати, вона розуміла, що її почуття до Пронози дещо глибші за дружню увагу.

— Мем?

Вона здригнулася зі своїх думок і роздивлялася незнайомця в її кухні. Незнайомець був малим хлопчаком, акуратно одягненим у вельветові штани і чисту блакитну футболку.

«Вираз лиця такий, наче він з велосипеда впав».

Обличчя його здавалося знайомим, але Єва не могла точно пригадати, чий він. З якоїсь з отих нових родин там, на Джойнтер-авеню, радше за все.

— Містер Бен Міерз тут живе?

Єва вже майже спитала, чому він не в школі, та потім облишила це. Обличчя в нього було дуже серйозним, навіть суворим. Під очима були сині западини.

— Він спить.

— Можна мені почекати?

Гомер Мак-Казлін прямо з поховального салону Ґріна поїхав на Брок-стріт, додому до Нортонів. Була вже одинадцята година, коли він дістався туди. Місіс Нортон була в сльозах, а Білл Нортон, хоча й здавався спокійним, безперервно курив зі змарнілим обличчям.

Мак-Казлін погодився поширити опис дівчини. Так, щойно лише щось почує, він зателефонує. Так, він перевірить лікарні на всій території, це звичайна практика (а також морги). Собі він подумав, що дівчина могла поїхати десь від досади. Мати призналася, що між ними сталася сварка і дівчина говорила про переїзд із дому.

Та проте він вирішив проїхатися кількома бічними дорогами, одне вухо звично нашорошивши до потріскування електростатичних розрядів, що лунали з радіо, підвішеного під приладовою панеллю. За кілька хвилин по півночі, наближаючись до міста по Брукс-роуд, спрямований ним на узбіччя прожектор зблиснув на металі — легковик, що стояв у лісі.

Він зупинився, здав назад, вийшов. Ту машину було припарковано наполовину на старій, занедбаній лісовій просіці. «Шеві Вега», світло-коричнева, два роки віком. Він витяг із задньої кишені свій записник на важкому ланцюгу, перегорнув бесіду з Беном і Джиммі й посвітив ліхтариком на автомобільний номер, який йому назвала місіс Нортон. Саме той. Це машина дівчини, авжеж. Справа стає серйознішою. Він поклав на капот долоню. Холодний. Вона тут стоїть довгенько.