— Шерифе?

Легкий, безтурботний голос, немов дзеленькання дзвоників. Чому його рука впала на руків’я пістолета?

Він обернувся і побачив дочку Нортонів: неймовірно гарна на вроду, вона підходила до нього попідручки з якимсь незнайомцем — молодим чоловіком з волоссям, немодно зачесаним від лоба прямо назад. Мак-Казлін посвітив ліхтариком йому в обличчя й отримав дивне враження, ніби промінь просто пронизує це обличчя наскрізь, не освітлюючи його жодною мірою. І хоча вони йшли, вони не залишали по собі слідів на м’якій землі. Він відчув страх і застережне збудження в нервах, його рука стиснулась на пістолеті… а потім розслабилася. Він клацнув вимикачем ліхтарика і пасивно чекав.

— Шерифе, — промовила вона, і тепер її голос був низьким, пестливим.

— Як добре, що ви приїхали, — сказав незнайомець.

Вони накинулися на нього.

Тепер його машина стояла далеко в ожинному, бакаїстому глухому закуті дороги Глибока Просіка, звідки навряд чи було змигнути бодай проблиску хрому крізь суцільне плетиво ялівцю, папороті та казна-чого ще. Мак-Казлін скарлючено лежав у багажнику. Радіо викликало його з регулярними інтервалами, залишаючись без уваги.

Пізніше тієї ж ночі Сюзен зробила короткий візит до своєї матері, але великої шкоди не завдала; як п’явка, що підхарчувалася на повільному плавці, вона була задоволена. Разом з тим, вона отримала запрошення і тепер могла приходити туди, коли їй заманеться. Новий голод гризтиме наступної ночі… кожної ночі.

Того ранку в понеділок Чарлз Ґріффен розбудив свою дружину трохи пізніше п’ятої, обличчя в нього було кислим, покарбованим сардонічними борознами злості. Надворі ревіли недоєні, з повними вим’ями корови. Притичину цієї ночі він підсумував п’ятьма словами: «Ті кляті хлопці десь втекли».

Але вони нікуди не втікали. Денні Ґлік знайшов Джека Ґріффена і погодувався на ньому, а Джек пішов до кімнати свого брата Гела, нарешті припинивши його журбу щодо школи, книжок і непоступливого батька навіки. Тепер вони обоє лежали в глибині накиданої на верхній сінник величезної купи сіна, з половою у волоссі і ніжними порошинками пилку, що танцювали в темних, безприпливних каналах їхніх носів. Вряди-годи миша прокрадалася по їхніх обличчях.

Зараз по землі вже розливалося світло, і всі злі істоти спали. Це мусив бути гарний осінній день, свіжий і ясний, наповнений сонячним світлом. Великою мірою місто (не  знаючи, що воно мертве) вирушить на свої роботи, не маючи щонайменших підозр про роботу минулої ночі. Згідно зі «Старим фермером», у понеділок захід сонця настане о 7:00 вечора, рівно.