Він обернувся до них:

— У вітрині меблевої крамниці «Барлоу & Стрейкер» висить оголошення. Там написано: «Зачинено до подальшого оповіщення». Я сьогодні зранку, відразу ж о дев’ятій годині, пішов туди, щоб особисто обговорити довільні твердження містера Бьорка з вашим таємничим містером Стрейкером. Крамниця зачинена і спереду, і ззаду.

— Ви мусите визнати, це збігається з тим, що розказує Марк, — зауважив Бен.

— Можливо. А можливо, це лише випадковий збіг. Дозвольте мені запитати вас знову: ви впевнені, що мусите залучити до цього католицьку церкву?

— Так, — сказав Бен. — Але, якщо доведеться, ми діятимемо без вас. Як на те вийде, я піду один.

— У цьому нема потреби, — промовив отець Каллаген, підводячись. — Слідуйте за мною через дорогу до церкви, джентльмени, і я вислухаю ваші сповіді.

  9

Бен незграбно опустився на коліна в темряві сповідальні, у голові йому мішалося, думки були уривчасті. Їх миготіння було плетеницею сюрреалістичних образів: Сюзен у парку; місіс Ґлік задкує від саморобного хреста з лікарських шпателів, її роззявлений рот — зсудомлена рана; Флойд Тіббітс вилазить з його машини смиканий, одягнений як опудало, нападає на нього; Марк Петрі нахиляється до вікна машини Сюзен. Перший і єдиний раз йому уявилася можливість того, що все це може бути сном, і його втомлений розум завзято за це вхопився.

В око йому впало щось у кутку сповідальні, і він підібрав ту річ, зацікавлений. То була коробочка від «Джуніор мінтс»[262], яка, мабуть, випала з кишені якогось малого хлопчика. Такий безсуперечний доторк реальності. Коробочка була реальна, відчутна на дотик під його пальцями. Цей кошмар був реальним.

Відкрилася маленька засувка. Він подивився туди, але нічого поза нею не побачив. Отвір перекривала непроглядна ширма.

— Що я мушу робити? — запитав він у тієї ширми.

— Скажіть: «Помилуй мене, Отче, бо я грішив».

— Помилуй мене, Отче, бо я грішив, — промовив Бен, і його голос звучав дивно й поважно в цьому тісному приміщенні.

— Тепер розкажіть мені про ваші гріхи.

— Про всі? — перепитав Бен ошелешено.

— Намагайтеся бути вибірковим, — сказав Каллаген, тон у нього був сухим. — Я знаю, що ми ще маємо дещо зробити до темряви.

Напружено думаючи і намагаючись тримати перед собою Десять заповідей як свого роду сортувальне сито, Бен почав. Справа не йшла легше, що далі він просувався. Не було відчуття катарсису — тільки гнітюче збентеження, яке супроводжувало цю розповідь чужій людині про буденні секрети свого життя. Проте він уже побачив, як цей ритуал може стати нав’язливою звичкою: такою ж гірко-принадливою, як проціджена спиртова розтирка для хронічного пияка, або певні картинки, заховані в туалеті за відсталою дошкою, для хлопчика-підлітка. Було в цьому щось середньовічне, щось осоружне — якийсь ритуальний акт відригування. Він вловив себе на тому, що згадує сцену з фільму Бергмана «Сьома печатка», де натовп обірваних покутників простує крізь вражене чорною чумою місто[263]. Ці грішники шмагали себе до крові березовим пагіллям. Огидність самовикриття у такий спосіб (і він, збоченськи, не дозволяв собі тут брехати, хоча міг би чинити це цілком переконливо) робила мету цього дня реальною в остаточному сенсі, і Бен майже побачив слово «вампір», написане на чорному екрані його власного мозку, але не в лячному стилі друкованої кіноафіші, а маленькими, економними літерами, створеними, щоби стати дереворитом або бути нашкрябаними на якомусь сувої. Він почувався безпорадним у лещатах цього чужорідного ритуалу, у розладі зі своїм часом. Ця сповідальня могла бути прямим каналом у ті часи, коли вовкулаки, й інкуби, і відьми були звично-стерпною частиною зовнішньої темряви, а церква — єдиним маяком світла. Вперше у своєму житті він відчув повільний пульс і здимання віків і побачив власне життя як слабеньку мерехтливу іскорку у величній споруді, яка, якщо її побачити ясно, могла б звести з розуму всіх людей. Метт не казав їм про концепцію отця Каллагена церкви як Сили, але зараз би Бен це зрозумів. Він відчував цю Силу в цій маленькій, сморідній комірці — як вона вбивається в нього, залишаючи його оголеним і жалюгідним. Він відчував це, як жодний католик, призвичаєний сповідатися з малого дитинства, відчувати не міг.