— Во ім’я Бога Отця, — гукнув він, і його голос набув хрипкого, наказового звучання, яке змусило їх усіх згуртуватися ближче біля нього.

— Я наказую злу полишити цей дім! Демони, йдіть геть!

І сам не свідомий того, що зараз зробить, він угрів по дверях кулаком із затиснутим у ньому розп’яттям.

Спалах світла — пізніше всі погодилися, що дійсно палахнуло — різкий повів озону і хряск, немов заверещали самі дошки. Раптом вибухнула назовні лучкова фрамуга над дверима, і тієї ж миті велике еркерне вікно ліворуч, яке дивилося на галявину, харкнуло на траву своїм склом. Скрикнув Джиммі. Новий єйльський замок лежав у них під ногами, стоплений у якусь майже невпізнавану масу. Марк нахилився торкнути його і ойкнув.

— Гарячий, — сказав він.

Каллаген відступив від дверей, тремтячи. Він опустив очі на хрест у себе в руці.

— Це, безсумнівно, найдивовижніша подія з усіх, які траплялися в моєму житті, — промовив він.

Він поглянув на небо, немов сподівався побачити лице самого Бога, але небо залишалося байдужим.

Бен штовхнувся у двері, і ті легко прочинилися. Але він зачекав, щоби першим увійшов Каллаген. У передпокої Каллаген подивився на Марка.

— Підвал, — сказав хлопчик. — Туди треба через кухню. Стрейкер нагорі. Але… — він на мить замовк, нахмурившись. — Тут якось інакше. Не знаю, щось змінилося. Зараз не так, як було.

Спершу вони рушили нагору, і хоча Бен не вів перед, з наближенням до дверей в кінці коридору він відчув колючки дуже старого жаху. Зараз, майже через місяць від того дня, як він повернувся до Салимового Лігва, він удруге зазирне до тієї кімнати. Коли Каллаген розчахнув двері, Бен глянув вище… і відчув як — раніше ніж він встиг його стримати — у його горлі скипів і вирвався з рота крик. Високий, жіночий, істеричний.

Але там не Х’юберт Марстен висів з балки під стелею і не його привид.

Там висів Стрейкер, і підвішений він був дороги ногами, як свиня у забійному загоні, з навстіж розпанаханим горлом. Його осклілі очі дивилися на них, крізь них, поза них.

Він був знекровлений дощенту, збілілий.

  12

— Благий Боже, — промовив отець Каллаген. — Благий Боже.

Вони повільно посунули до кімнати, Каллаген і Коді трохи попереду, Бен з Марком позаду, тримаючись близько один одного.

Стрейкеру було зв’язано ноги, потім його підтягнули вгору і прив’язали там. У якомусь дальнім кутку мозку Бену подумалося, що це мусила бути якась неймовірної сили людина — підтягнути мертву вагу Стрейкера до тієї межі, коли його повислі руки заледве не торкалися підлоги.

Джиммі торкнувся його лоба внутрішнім боком свого зап’ястя, потім потримав у руці долоню трупа: