Коли він вийшов звідти, його живодайно вразило свіже повітря з прочинених дверей. Він витер собі шию долонею, і та повернулася назад у поту.

Вийшов Каллаген:

— Ви ще не закінчили, — сказав він.

Без слів, Бен вступив назад, але на коліна не став. Каллаген дав йому покуту — десять «Отченашів» та десять «Радуйся Марій».

— Я цієї не знаю, — сказав Бен.

— Я дам вам картку з текстом цієї молитви, — промовив голос по той бік ширми. — Ви можете їх пошепки промовляти, поки ми їхатимемо до Камберленда.

Бен якусь мить вагався:

— Знаєте, Метт таки мав рацію. Коли він сказав, що це буде важчим, ніж ми думаємо. З нас кривавий піт спливатиме, перш ніж це закінчиться.

— Ато? — промовив Каллаген.

Ввічливо чи з сумнівом? Бен не міг здогадатися. Він опустив очі й побачив, що досі тримає в руці ту коробочку «Джуніор мінтс». Конвульсивними стисканнями пальців правої руки він розчавив її до безформної паперової маси.

  10

Вже було близько першої години, коли вони всі разом залізли до великого «б’юїка» Джиммі Коді і поїхали[264]. Ніхто з них не говорив. Отець Каллаген був у своєму фаховому уборі: сутана, комжа та біла стола з пурпуровою облямівкою. Кожному з них він дав пробірку води з кропильниці і благословив кожного хресним знаменням. У себе на колінах він тримав невелику срібну дароносицю, у якій лежали кілька шматочків гостії.

Спершу вони зупинилися біля Камберлендського кабінету Джиммі, і Джиммі залишив двигун працювати на холостих обертах, поки сам заходив туди. Вийшов він звідти в бахматій спортивній куртці, яка приховувала опуклість револьвера Мак-Казліна, і зі звичайним молотком «Крафтс­мен» у правій руці[265].

Бен подивився на нього з певним захопленням і краєм ока помітив, що Марк з Каллагеном також задивилися. Молоток мав синювату головку з воронованої сталі та обтягнутий перфорованою гумою держак.

— Лихий, авжеж? — завважив Джиммі.

Бен подумав про користання цим молотком на Сюзен, як триматиме його, забиваючи кілок їй між грудей, і відчув, ніби його шлунок спроквола перекидається, як той літак, що виконує повільну «бочку».

— Так, — сказав він і облизнув собі губи. — Він таки лихий, дійсно.

Вони заїхали до Камберлендського «Зупинися і скупися»[266]. Бен і Джиммі зайшли до супермаркету і зібрали весь часник, викладений на овочевій вітрині — дванадцять коробок білувато-сірих головок. Дівчина-касирка, звівши вгору брови, сказала:

— Рада, що цим вечором я не збираюся ні в яку довгу поїздку разом з вами, хлопці.