Після тривожної ночі настав день очікування й розчарування. Зате наступного дня я таки побачив її, сновигаючи без мети в околиці. Звичайно ж, я не повторив позавчорашньої дурниці з капелюхом, навіть не наважився показати своє захоплення надто довгим поглядом, натомість серце в мене калатало дуже чутно. Я затремтів і відчув, що червонію, коли дівчина звернула на мене великі чорні очі. Впізнала мене й поводилася без тіні зухвальства чи кокетства.

Не втомлюватиму тебе зайвими подробицями. Відтоді я часто зустрічав цю красуню, але жодного разу не заговорив з нею, жодного разу не спробував привернути до себе її увагу. Мабуть, тобі нелегко зрозуміти таку стриманість, що вимагала величезного жертовного зусилля. Так, я був закоханий по вуха, але хто може здолати свій спосіб мислення й переробити свій характер?

Я належу до верстви, яку йолопи люблять величати аристократією, а ще більші йолопи раді, коли їх величають таким словом. А ця дівчина – хоч яка вродлива, чарівлива й вишукана – походила не з моєї верстви. Я дізнався ім’я незнайомки – нині не варто його називати – й дещо з’ясував про її родину. Цю бідну сироту утримувала її тітка – стара неймовірно огрядна жінка, власниця мебльованих кімнат, в одній із яких мешкала небога. На той час я мав невеликі доходи й не був налаштованй одружуватися. Напевно, брак такої схильності – це подарунок долі. Поріднившись із цими людьми, я прирік би себе на їхній триб життя, мусив би облишити свої книжки та наукові студії й опуститися до рівня простолюду. Легко засуджувати такі міркування, та я, зрештою, й не потребую адвоката. Нехай я заслужив на обвинувальний вирок, але в такому разі, справедливості ради, геть усі мої предки також мали б стати перед судом. Тоді я міг би попросити пом’якшення кари, мотивуючи це непоборною силою спадковості. Кожна краплина крові моїх предків волала проти такого мезальянсу. Проти цього нерівного шлюбу воювали мої смаки, звички, інстинкти й рештки здорового глузду, ще не знищені коханням. До того ж я, невиправний сентименталіст, вбачав витончену чарівливість у таких безособових, суто платонічних стосунках, які знайомство могло б звульгаризувати, а шлюб цілком певно звів би їх нанівець. Такої жінки, переконував я сам себе, якою видається ця прекрасна істота, просто не буває. Кохання – заворожливий сон. То чи варто самого себе спонукати до пробудження?

Оці почуття та міркування диктували цілком очевидну лінію поведінки. Честь, гордість, розсудливість, вірність ідеалам – усе це вимагало, щоб я кудись виїхав, але на таке мені бракувало снаги. Найбільше, на що я заледве спромігся, – це покласти край нашим зустрічам. Отож став уникати цієї дівчини, остерігався перестріти її випадково в садку. Я виходив із дому тільки тоді, коли був певен, що вона вже пішла на уроки музики, а повертався вночі. І весь цей час я жив як у трансі, дозволяючи собі оманливі фантазії й приміряючи своє інтелектуальне життя до солодкої мрії. Ой, друже, твої вчинки завжди виразно продиктовані здоровим глуздом. Навряд чи зміг би ти уявити той рай дурнів, в якому я тоді жив.