Ганна Коген стоїть біля прилавку, під вивіскою
— Мабуть скоро почнеться торгівля, або у нас буде дуже поганий день, — говорить біля неї продавець содової води. У нього нескладне обличчя і гострий кадик. — Покупці завсігди налітають усі одразу.
— Еге. Скидається на те, що у всіх разом виникають однакові думки.
Вони стоять, дивлячися на скляну переборку на безкраю низку людей, що сунуться від підземної залізниці й до неї. Враз Ганна відбігає від прилавку й прослизає до невеличкої кухні, де літня жінка чистить плиту. Укуточку вісить на цвяшку люстро. Взявши з кишені пальта коробочок з пудрою, Ганна починає пудрувати собі носа. На мить завмирає з пушком у руці, дивлячися на широке своє обличчя з гривкою на чолі й на рівне чорне, стрижене волосся. — Недоладня єврейка, говорить сама собі гірко. Вертаючися назад до прилавка, налітає на управителя — невеличкого гладкого італійця з масною лисиною.
— Невже у вас нема іншої роботи, як тільки видивлятися цілісенький день у люстро? Ну, гаразд, ви звільнені.
Ганна дивиться на його блискуче, немов маслина, обличчя.
— Можна мені добути сьогодняшній день? — жебонить вона.
Той ствердливо хитаю головою. — Та швидше повертайтеся! Тут вам не інститут краси.
Вона мерщій поспішає на своє місце до прилавка. На всіх стільцях сидять люди. Дівчата, конторські хлопці, сіровиді бухгальтера.
— Сандвіч з курятиною і чашку кави.
— Сандвіч з сиром і маслинами й склянку молока.
— Шоколяди.
— Сандвіч з яйцем, кави й булочок.
— Чашку бульйону.
— Курячого бульйону.
— Шоколядного морозива й содової води.
Їдять похапцем, не дивлячись одне на одного, утупивши погляд у тарілки, чашки. Позад тих, що сидять, інші чекаючи черги, посуваються ближче. Деякі їдять стоячи. Деякі сперлися спинами на прилавок і їдять, дивлячися крізь скляну переборну з написом «ікнадінс» на юрбу людей, що, штовхаючися, поспішають у брудно-зелений сутінок підземки й виходять звідти.