— Добре… Ви вибачте, Невадо, але ми мусимо обговорити деякі справи… Одну секунду лише тут, біля вікна, а до сніданку зовсім забудемо про все.

— А я тим часом переодягнуся.

— Сідайте тут, Ґесе.

Якусь мить вони сиділи мовчки, дивлячись у вікно на червону клітку нової будівлі насупроти.

— Ну, Ґесе, — враз прикро мовив Болдвін, — я наважився взяти участь у виборах.

— Дуже добре, Джордже, Ми потребуємо такої, як ви, людини.

— Іду в списку реформістів.

— Оце так!

— Я хотів сказати це вам, Ґесе, раніш, поки ви ще не довідалися деінде.

— Хто ж голосуватиме за вас?

— Я маю підтримку… Преса теж за мене.

— До дідька пресу… Ми маємо голоси… Присягаюся, що якби не я, вашої кандидатури на посаду округового прокурора не обговорювали б взагалі.

— Я знаю, що ви були завжди добрим другом мені, і, сподіваюсь, що будете й надалі.

— Я ніколи не відмовляюся від своїх слів, але, Джордже тепер настав такий світ, що тільки давай і бери.

— Ну, то як, — перебила їх Невада, дріботливим, танцюристим кроком наближаючися до них, одягнена у флямінґово-рожеву шовкову сукню. — Кінчили вже розмову, хлопці?

— Кінчили, — буркнув Ґес. — Скажіть, міс Невадо, звідки у вас таке ім'я?

— Я народилась у Рено…[5] Мати поїхала туди брати шлюбну розлуку… Вона тяжко журилася… А я саме й побачила тоді світ.

-----