— Звичайно, ви хочете, щоб кожний читач уявляв, ніби він стоїть у самому осередку життя вищих верств.

— Так, ніби він сам снідає тут, в Алґонкіні.

— Тільки не сьогодні, а взавтра, — підхопила Еллен.

Засміявшися рипучим сміхом, містер Гарпсікур спробував глибоко зазирнути в сірі її очі з сміхотливими золотими блищиками. Зашарівшися, вона спустила знову погляд на таріль, де лежала половинка груші. Немов у свічаді позад себе почувала допитливі погляди чоловіків і жінок, що сиділи біля столиків навкруги.

-----

Млинці приємно гладили йому попечений од джіну язик. Джіммі Герф сидів у ресторані Чайлда в галасливому підпилому товаристві. Очі, вуста, вечірові строї, дух бекону й кави — все це крутилось і пульсувало навколо нього. Над силу ковтав млинці. Замовив ще кави. Відчув себе краще. Боявся, що його занудить. Почав читати газету. Літери розпливались і набрякали, немов японські квіти. Тоді знову проступили виразно й потекли рівною, чорнобілою смугою крізь його чорнобілий мозок.

«Збита з правдивої стежки молодь знову заплатила трагічну данину серед дешевих веселощів Коні Айленду, наново пофарбованого на літній сезон. Поліційні аґенти заарештували «Детча» Робінзона і його співучасницю, визнану за «дівчину-бандита». Цю пару обвинувачують у кількох наскоках у Брукліні й Квінзі. Поліція кілька день стежила за ними. Вони наймали невеличке приміщення з кухнею на Сікрофт Авеню, 7356. Підозра вперше виникла тоді, коли Робінзон перевіз свою співучасницю, що мала стати матір’ю, до Пресбітеріянського шпиталю на Кенерзі. Службовці шпиталю звернули увагу на безмежні грошові ресурси Робінзонові. Дівчина мала окрему палату, їй щодня присилалося коштовні квіти й овочі, а до консіліюму запрошено визначних лікарів. Коли треба було записати дитину, юнак признався лікареві, що породілля не брала з ним шлюбу. Один із службовців шпиталю звернув увагу на те, що дівчина і її компаньйон дуже підходять під опис бандитів, видрукований в «Івнінґ Таймз», і подзвонив до поліції. Аґенти кілька день слідкували за ними, а тепер, як дівчина вернулася з шпиталю до приміщення на Сікрофт Авеню, обох заарештовано».

На газету впав гарячий бісквіт. Джіммі, здрігнувшися від несподіванки, звів погляд угору. Чорноока єврейська дівчина біля сусіднього столика пускала йому бісики очима. Кивнувши головою, він удав, ніби скидав капелюха.

— Дякую тобі, вродлива німфо, — хрипко промовив і почав їсти бісквіта.

— Облиш ці витівки, чуєш? — ревнув у вухо дівчині хлопець, що сидів разом з нею. Він дуже скидався на боксера.

Компаньйони Джіммі засміялися, широко роззявляючи роти. Він сплатив рахунок, невиразно муркнув «до побачення» і вийшов. На годиннику над касою було три години. На майдані Колюмба все ще товпилися люди. Дух змитих дощем тротуарів перемішувався з духом ґазоліну, але часом з парку линув подих мокрої землі й молодої травиці. Джіммі довго стояв на ріжку, міркуючи, куди піти. Такими ночами йому гидко було вертатися додому. Почував невиразний жаль, що впіймано «дівчину-бандита» та її коханого. Волів би, щоб вони втікли. Заздалегідь смакував, з яким задоволенням читав би щодня про нові їхні наскоки. Сердеги, подумав він. А тут ще й дитина народилася.