Суддя ковтнув води. Френсі бачила намистинки поту, що проступили йому на носі.

— Саме час дати приклад! — вигукнув суддя. — Яко дбайливий, ніжний батько родини, я розумію все лихо — брак виховання та ідеалів, брак материнської любови й пеклування, що призвели молоду цю жінку до ненормального й гріховного життя, допомогли підпасти під вплив жорстоких і розпусних людей та під спокусу порочних розваг і всього того, що дуже влучно названо «доба джазу». Проте, тієї самої миті, коли такі думки будять бажання пом’якшити суворість законної кари, спливає спогад про інших молодих дівчат, може сотні їх, що живуть у цьому великому місті й теж недалекі від того, щоб потрапити в пазурі таких жорстоких, безсумлінних спокусників, як підсудний Робертсон… А для нього й таких, як він, нема кари достатньо суворої… Отож, мені спадає на думку, що зле застосоване милосердя може стати згодом жорстокістю. Все, що ми в силі зробити, це — пролити сльозу над збитим з правдивого шляху життям жінки й проказати молитву за душу неповинної дитини, що безщасна ця жінка породила на світ, як плід свого безчестя…

Френсі відчула якийсь холодний лоскіт. Він почався в пучках і через руки розлився всім тілом, що здрігалося від нестерпучої нудоти. — Двадцять років — вчула вона шепотіння в залі. Здавалося всі облизували собі вуста, м’яко шепочучи — двадцять років. — Я, ніби, зомліваю, — промовила вона сама до себе, немов до когось іншого. Все навколо з гуркотом почорніло.

-----

Обкладений п’ятьма подушками посеред широкого ліжка з червоного дерева з різьбленими ананасами на стовбиках, Фінеас Блекгед, з пурпуровим, як і його пурпуровий шовковий халат, обличчям, сидів і лаявся. Величезна опочивальня з червоного дерева, завішана яванськими тканинами замість шпалер, була порожня. У ногах ліжка стояв слуга гіндус у білому жакеті й білому тюрбані і, виструнчившися, вклонявся вряди-годи на надто гучний вибух лайки, бурмочучи:

— Так, сагібе. Авжеж, сагібе.

— Присягаюся, що, коли ти, проклята жовта мавпо, не принесеш мені віскі, то я встану й усі кістки тобі поламаю, чуєш? Та що це, мені вже не хочуть коритись у власній моїй господі? Коли я кажу віскі, то це значить віскі, а не помаранчовий сік. Стонадцять чортів! Ось тобі! — Схопивши з столика гранчастий скляний глек з водою, він пожбурив його в індуса. Тоді впав на подушки хапаючи ротом повітря. На вустах йому бульбашками проступила піна.

Гіндус мовчки витер грубий Белуджістанський килим і вислизнув з кімнати, несучи скалки скла в руці. Блекгед почав легче дихати. Очі йому глибоко запали в орбіти й загубились у зморшках запалих, зеленкуватих повік.