Діодор порадив Калікратові вбратися в скитську одежу й пообіцяв піти з ним таборищем. Над вечір він і Діодор одягли шкуратяні штани, постоли й довгі сорочки. Діодор, вештаючись по степах скитських, звик до цього вбрання, але Калікратові чудернацьким здавалось воно, особливо ці незграбні штани… йому було в них важко, жарко й незручно, але робити було нічого, бо він добре пам’ятав зустріч із скитськими бабами.

Греки вийшли з намету й пішли таборищем. Прибували все нові й нові скитські родини. Гості голосно вітали знайомих, збирались докупи й передавали один одному степові новини. Балакали про те, що по тих місцях, де минулого року запалено сухий степ, трави пішли густі й соковиті, що цього року знову з’явився чорний павук і що від укусів його вмерло багато народу. Один розповідав про те, що в нього втекло десять невільників, але він наздогнав їх коло Кам’яної могили, частину побив, а решту осліпив, щоб не втекли вдруге.

Оповідання це викликало цілковите співчуття всіх скитів, і Діо-дор почув, як один із них назвав того, хто виколов очі невільникам, молодцем.

Дим стелився поміж возами, і в повітрі стояв запах страви. Де-не-де доїли кобилиць. Кобилиці стояли рядком, а невільники, роздувши щоки й блимаючи невидющими очима, дмухали в якісь кістяні дудки, що їх вводили кобилицям. Це була така дивовижна й дика картина, що Калікрат остовпів, побачивши її вперше.

– Нащо вони дмухають у ці дудки? – спитав він кухаря, що з огидою дивився на це доїння.

– Вони думають, що від цього набрякають жили, і вим’я спускається нижче, але я думаю, що це дурниця, – відповів Діодор.

Інші невільники, підставивши великі дерев’яні макітри, доїли кобилиць. Молоко дзюрчало й білими цівками падало в макітри. Трохи далі кружка сиділи обшарпані, брудні й знесилені старі невільники. Макітри з молоком стояли в них між ногами, і вони, ухопившись за вінця макітер, бовтали молоко. Коло них стояв видющий невільник і стежив, щоб сліпці бовтали добре. Коли один із невільників, старий дідок із хворими невидющими очима, досить сильно трусонув макітру й розлив частину молока, доглядач із усієї сили вдарив його по голові кістяною дудкою. Дідок, сподіваючись другого вдару, нахиливсь і перекинув макітру. Молоко розлилося по землі. Видющий невільник кинувсь на нього й почав бити ногами.

Діодор потягнув Калікрата геть од цього місця.

На великому майдані, що був серед таборища, зібравсь великий натовп скитів. Вони стояли кругом, а посеред кола стояв босий ма-ненький ворожбит, обвішаний амулетами, дрібними кістками й якимись цяцьками, а на поясі в нього висіли постоли. Коло нього стояла невеличка козубенька. Ворожбит одчинив покришку козубеньки й заграв на сопілці. З козубеньки визирнула чорна гадюча голова й знову сховалась. Ворожбит засвистів дужче. Гадюка виповзла з козубеньки й звернулась кільцем на землі.