Каї-Наї скочив і кинувсь до трупа. Гайвороння, крячучи, знялося вгору й знову посідало на гілках навкруги прогалявини.

Каї-Наї витягнув списа з батькової спини, підняв його угору і потряс у повітрі.

– Ого-го! Біляві люди! – крикнув він в тому напрямі, куди, як він думав, пішли вороги.

– …Го-го!.. люди… – гукнув хтось з лісу.

– Я піду по ваших слідах, щоб помститися за батька й матір! – крикнув Каї-Наї.

– …батька й матір! – знову відгукнувся хтось з гущавини лісу.

Каї-Наї прислухався. Ліс тихенько шумів круг нього. Круки повернули голови в бік Каї-Наї й стежили за кожним його рухом. На сусідньому дереві сидів дятел і дзвінко довбав кору дерева: тук, тук…

– …Тук, тук!.. – відгукувався хтось з лісу.

– Я не боюся тебе! – злісно крикнув Каї-Наї.

– …боюся тебе! – відгукнулося з лісу.

Каї-Наї, стиснувши зуби, кинувсь у ліс. Ніде не було нікого.

Каї-Наї, як собака, то нахиляючись до землі, то розглядаючи гілки й кору дерев, біг лісом з однією думкою: наздогнати ворогів, побачити матір, яку забрали біляві люди, й помститися за батька. Як помститися, він і сам добре не знав.

Довго біг Каї-Наї. У грудях йому клекотіли жага помсти і запал погоні. Він забув, що він зовсім самотній серед цього страшного темного лісу, що поруч нього нема вже дужої руки батька, з яким він часто ходив на полювання і ставив пастки й сільця на звірів.

Ліс шумів у нього над головою; якісь птахи сумно перегукувалися в височині, а він біг і біг. Та ось Каї-Наї спинився, щоб передихнути, і притулився всім тілом до дерева. Темна шкіра Каї-Наї злилася з рудуватою корою дерева. Треба було мати дуже гострий зір, щоб побачити в сутіні лісу маленьку його постать.

Віддихавшись, Каї-Наї обережно оглянувся навкруги. Якесь невиразне почуття підказувало йому, що далі йти не можна, що на нього чекає там якась небезпека. Він затаїв дух і ждав. Недалеко нього почулося ледве чутне муркотіння.

Каї-Наї ще дужче прилип до дерева: він знав, що це муркоче Злий ворог лісової людини – рись. Хлопець потягнув носом, і легенький вітрець приніс до нього знайомий запах звіра. Каї-Наї зрозумів, що рись не чує його через те, що вітрець був з того боку, де був звір. Каї-Наї, не рухаючися, поводив очима круг себе. Сажнів за три від того дерева, біля якого він стояв, звішувалась майже до землі гілка, а над нею іскрились дві зелені зірки. Вони то згасали, то знову засвічувались.

Каї-Наї завмер і заплющив очі. Він думав, що і його очі зараз горять у сутіні лісу, як і очі звіра. Раптом разом з запахом рисі гострий нюх хлопця почув ще один запах: це був важкий запах лося. Тепер Каї-Наї, навіть заплющивши очі, знав, на кого полює рись. Здивувало його тільки те, що він раніше не почув запаху лося.