Так хлопець помстився за своїх земляків і дядька Мирволода, що їх скити зарізали на кучугурі. Коли він повертав з Гориславою після свята бога війни, він присягався своїм богам, що помститься над скитами, і цієї ночі здійснив свою обіцянку. Підпалити кучугуру було за частину того плану, що зародився в його сміливій голові. До селища скити пригнали чоловіка двісті невільників-зем-ляків Горислави. Хлопець підбив своїх земляків повстати проти скитів. За гасло повстання мав бути підпал кучугури, що мусів зробити брат Гориславин. Невільники сподівались, що коли займеться кучугура, скити кинуться рятувати її, а вони, скористувавшись із цього часу, заберуть коні скитські і втечуть із селища. План був ризикований і майже безнадійний, але й бути далі в скитській неволі здавалося їм гірше, ніж вмерти за своє визволення. Вночі, коли греки вже відпливли з селища, брат Горислави підпалив кучугуру. Купа сухого хмизу, як солома, спалахнула під буйним степовим вітром і запалала, як копиця від блискавки. Все селище й скити, що були в жалібному поході царському, крім нового царя та його повірників, подалися до кучугури. Чого кинулись вони, скити й самі добре не знали, бо врятувати купу сухого хмизу підчас такого скаженого вітру було неможливо. Невільники, скористувавшись з цього, кинулись на скитів, що стерегли їх, передушили руками і, забравши зброю, напали на скитський табір. Там невільники перебили коноводів і забрали коні.

Таргітай прокинувсь од страшенного галасу й шуму в селищі. Вискочивши з намету, він побачив, що на майдані було ясно, ніби вдень. Катафалк царський заливало червоне проміття пожежі. Цяцьки катафалка горіли кривавими вогниками. На майдані стояв цар із повірниками й дививсь на горющу кучугуру. Раптом почулося кінське тупотіння. На майдан вилетіла ватага їздців і кинулась на купку скитів, що були коло катафалка. Таргітай не зрозумів, хто такі ці їздці, але він вихопив меча й кинувся в бійку.

– Стрівай! – сказав хтось коло нього й ухопив за сорочку. Таргітай обернувсь. Коло нього стояла Горислава, вся червона від полум’я, висока й прекрасна, й держала його за сорочку.

– Пусти! – крикнув Таргітай.

– Не ходи, тебе вб’ють! – спокійно сказала Горислава й ухопила його за ліву руку.

Таргітай смикнув руку й вирвав її з руки Горислави. В цей час на нього наскочили два їздці. Таргітаєві, як крізь сон, здавалося, що один з них був брат Горислави, другий був невідомий йому бородатий чоловік. Таргітай рубонув мечем старшого, але в ту саму мить хтось ударив його ззаду держалном меча по голові, і він впав непритомний.