Горислава спробувала була підвестись, але біль у нозі заважив їй зробити це. До неї схилилась лиса голова кухаря.

– Лежи, лежи, дівчино, – ласкаво сказав їй грек.

– Де я? – спитала Горислава.

– У нас на човні.

– А Таргітай? – раптом схопилась дівчина і, перемагаючи біль, сіла.

– Не турбуйся, дівчино. Він живий і лежить збоку тебе.

Таргітай дійсно лежав на човні, голова йому була обв’язана хусткою.

Човни грецькі пливли річкою, а назустріч їм бігли берегові ліси. З човнів на Гориславу дивились цікаві греки.

– Лягай, дівчино, і вкрийся цією рядниною, коли не хочеш знову попасти в сколотську неволю. Брата твого вже нема на цім світі, нема вже живих і твоїх земляків, що збунтувались проти сколотів. Усіх їх до одного перебили сколоти. На нас з берега гукали сколоти, питаючись про тебе та Таргітая, але ми сказали, що не бачили вас. Вони розповіли нам про все те, що скоїлось у селищі.

Дівчина впала на мішок із пшеницею й заридала.

Діодор обережно накрив її рядниною.

Човни грецькі швидко пливли річкою, і згодом перед їхніми очима засиніли широкі й вільні води Бористену.

Тижнів зо два пливли греки Бористеном, потім вийшли в широкий лиман і попід берегом добрались до Ольвії.

Таргітай очуняв тільки на третій день, коли човни пливли вже Бористеном. Спочатку він вимагав у греків, щоб вони висадили його на берег і передали в руки сколотів, але потім скоривсь і замовк. З Ольвії Олександер переправив його й Гориславу до свого старого батька в Мілет, і він там жив деякий час, поки навчивсь грецької мови, а потім поступив у гопліти. Інше якесь діло Таргітай, як во-йовник, опанувати не міг. Він був кочовник і степовик і навіки сховав у собі жаль до далекого квітчастого степу, хоч степ цей двічі загрожував йому передчасною смертю. А Гориславі було добре там, де був Таргітай.

ЦАРСЬКА МОГИЛА

ЦАРСЬКА МОГИЛА

В Герросі під шум і рев Бористеньських порогів обшарпані й голі раби скитські вирили могилу скитському владникові. В могилу скити поклали ті речі, що любив цар за життя. Наче світлицю прибрали вони килимами й ковдрами темну могилу царя. По кутках поставили грецькі амфори з вином і олією, а на стінках порозвішували зброю царську.

Ворожбити задушили жінку царську, зарізали молодого парубка, що заступив місце Таргітая, зарізали коня царського – і все це поховали з царем у домовину.

Невільники знову взялися за лопати, закидали підземну світлицю царя землею, і над домовиною, придавивши царя важкою брилою глини та перегною, виросла висока степова могила.

Скити розбили й потрощили катафалка царського й розкидали останки його круг могили.