Хлопець скочив із коня й ременями скрутив руки Таргітаєві. Потім вони з Гориславою посадовили його на коня й прив’язали очкурами. Горислава скочила на братового коня, вхопила за нузду коня, до якого прив’язано Таргітая, і помчала майданом. Горислава як вітер промайнула повз катафалк, коло якого, збившись докупи, скити відбивались од невільників, проскакала вузенькою вулицею селища й вилетіла в степ.

Таргітай ницьма лежав на коні, і голова його теліпалася й билась об шию коня. Полум’я горющої кучугури заливало степ. Волосся Го-рислави розплелося від сильного вітру й гонитви й розвивалося, то падаючи на спину, то знову здіймаючись у повітря. Вона промайнула повз невільницький табір, де вже не було нікого, перескочила через труп скита, що задушений лежав на дорозі, і помчала уздовж річки. У вухах їй свистів вітер і дзвенів ще стукіт мечів і крики та галас бійки.

Коли помчала Горислава, брат її забіг за намет, де стояли Таргі-таєві коні, вибрав кращого коня, скочив на нього й подався на середину майна. З усіх боків уже на майдані бігли озброєні скити на допомогу цареві. Вони оточили невільників і лізли на них із мечами та списами. Хлопець пробивсь через кільце скитів і прилучивсь до земляків. Дедалі меншало невільників. Один по одному падали вони з коней од стріл і списів, що кидали в них скити. Білопера стріла, що її пустив Рудий, прорізала повітря й уп’ялась між плечима братові Горислави. Він захитавсь і, ухопившись за груди, звалився з коня.

А Горислава мчала уздовж річки до броду, а поруч із нею теліпавсь прив’язаний до коня непритомний Таргітай.

Вже видніло, коли Горислава примчала до того місця річки, де був брід. За ознаку його було самотнє дерево, що стояло, похилившись, край берега, коло самого броду. Перебрівши через річку, Горислава мусила в гаю, що був за річкою, почекати на брата та земляків. Вона направила коня свого просто на дерево.

– Стій! Хто йде? – прогримів голос невідомою Гориславі мовою.

Горислава вдарила коня нагаєм.

З сутени сірого ранку випірнула голова грецького стрільця у високому мідяному шоломі. Кінь Горислави, злякавшись страшного шолому, шарахнувсь набік і, спіткнувшись об камінь, гепнув об землю, потягнувши за собою коня з прив’язаним Таргітаєм.

Горислава не встигла вийняти ноги з стремена, і кінь, падаючи, придавив праву ногу дівчині до землі.

– Лежи, лежи, дівчино, – ласкаво сказав їй грек.

Гострий біль пройняв ногу Гориславі, і вона знепритомніла.

Коли Горислава прийшла до пам’яти й розплющила очі, вона помітила, що лежить на чомусь м’якому горілиць, а над нею пливуть сірі хмарки. Те, на чому лежала вона, трохи похитувалося під нею, і було чути якийсь стукіт, наче хто гріб веслами.