— Я не мовчатиму й торкатимусь. — Вона знову поклала на мою руку свою долоню-мучительку.
— Ти поводишся… — вів я далі, — так погано… я б ніколи не… повірив… що ти можеш бути такою… легковажною і… недоброю.
Я повернувся до неї обличчям і міцно вхопив її злочинну руку трохи вище від зап’ястя. Коли я швидше вгадав, аніж побачив її збуджене напівусміхнене обличчя, мене накрило хвилею приголомшення. Тоді я дуже спокійно й упевнено поклав руки Джуліан на плечі та надзвичайно обачно поцілував її в губи.
Існують райські миті, що вартують тисячоліть у пеклі, принаймні так ми гадаємо, але не завжди сповна усвідомлюємо це в момент насолоди. Я усвідомлював сповна. Я знав, що це була гарна угода, навіть якщо вона зруйнує світ. Раніше я уявляв собі, як цілую Джуліан, але у своїй уяві не міг намалювати тієї сконцентрованої чистої радості, того розпеченого захвату від торкання устами до уст, торкання собою до її єства.
Через геть неочікувані відчуття від можливості обійняти й поцілувати її я відчув таке небувале піднесення, що, гадаю, не одразу зрозумів, що вона теж обіймає й цілує мене. Обидві її руки сплелися на моїй шиї, вуста палали, очі заплющилися.
Я повернув голову, взявся відштовхувати її від себе, і тоді вона розчепила руки на моїй шиї. Відпустити її мені допомогла незграбність, властива поцілунку, коли його учасники сидять. Ми відсунулися одне від одного.
— Ти не мала б цього робити, — зауважив я.
— Бредлі, я кохаю вас.
— Не верзи брехливих дурниць.
— То що мені робити? Ви не хочете вислухати мене. Вважаєте мене дитиною, вважаєте, що я граюся, але це не так. Звісно ж, я збентежена. Я знаю вас так довго, усе моє життя. Я завжди любила вас. Будь ласка, не переривайте мене. Ох, якби ви тільки знали, як я чекала, що ви прийдете до нас, як мріяла поговорити з вами, розповісти щось. Ви ніколи не помічали, але безліч речей не існували для мене по-справжньому, поки я не розповідала про них вам. Якби ви тільки знали, як я завжди захоплювалася вами. У дитинстві я часто казала, що хочу за вас заміж. Пригадуєте? Упевнена, що ні. Ви завжди були моїм ідеалом чоловіка. І це не дурнуваті дитячі вигадки, це навіть не якесь там захоплення, а справжнє міцне кохання. Звичайно, це кохання, хоча ще недавно я не загадувалася над питаннями про нього, не думала й навіть не називала його імені, але, щойно відчула себе дорослою, запитала себе про нього та думаю про нього. Відколи стала жінкою, я так сильно прагнула бути поруч із вами, так хотіла по-справжньому пізнати вас. Чому, на вашу думку, я здійняла всю ту метушню навколо обговорення п’єси? Я справді хотіла її обговорити. Але набагато більше я хотіла й потребувала вашої прихильності й вашої уваги. Господи, я хотіла просто