— Сподіваюся, тобі подобається гра. Мабуть, приємно відчути кров на кігтиках. Матимеш дещо приємне, що можна обдумати, лежачи в ліжечку сьогодні вночі.

— Не поводьтеся зі мною так огидно, Бредлі. Тут немає моєї провини. Я не пропонувала закохуватися в мене. Мені таке ніколи й не снилося. Коли це сталося? Коли ви стали дивитися на мене такими очима?

— Послухай, Джуліан, — сказав я, — такими спогадами дуже приємно розважитися, коли двоє кохають одне одного. Але коли хтось один кохає, а другий — ні, спогади втрачають свою привабливість. Те, що я, на жаль, закохався в тебе, не заважає мені знати тобі ціну: ти дуже юна, тобі бракує освіти, бракує досвіду, і, з багатьох поглядів, ти — легковажна дівчинка. І я не збираюся догоджати твоїй легковажності жодним словом з історії цих почуттів. Я знаю, що тебе, мабуть, це неабияк потішило. Але ти мусиш спробувати бути трохи дорослішою, холоднішою й нещаднішою щодо цього й просто відмежуватися. Ти не можеш із цим гратися. Твоя допитливість залишиться невдоволеною, а твоє марнославство непотішеним. І ти, я сподіваюся, на відміну від мене, триматимеш язика за зубами. Я не можу заборонити тобі пліткувати й сміятися із цього, але прошу тебе так не чинити.

Джуліан трохи помовчала й відповіла:

— Здається, ви мене зовсім не знаєте. Ви впевнені, що кохаєте саме мене?

— Гаразд, припустімо, що можу довіряти твоїй розважливості. А тепер я мушу попросити тебе звільнити мене від цього злого й суворого допиту.

Джуліан ще трохи помовчала й сказала:

— То завтра ви їдете? Куди?

— За кордон.

— І що мені робити? Просто заховати цей вечір під замок і викинути з голови?

— Так.

— Гадаєте, це можливо?

— Ти достеменно добре розумієш, що я маю на увазі.

— Розумію. І скільки вам знадобиться часу, щоб позбутися цього, як ви висловилися, нещасливого захоплення?

— Я не вживав слова «захоплення».

— Припустімо, я скажу, що ви лише хочете опинитися зі мною в ліжку.