— Ох, Божечко, я справді хочу до Роджера. Роджер був моїм, ми належали одне одному: він був моїм, а я його.

— Не верзи дурниць, Прісцилло. Роджер — це вже минуле.

— Я хочу, щоб ти пішов до Роджера й сказав, що мені

шкода.

— Стовідсотково ні!

— Я хочу до Роджера, любого Роджера, я хочу до нього…

Я спробував поцілувати її, принаймні нахилив обличчя до темної брудної смужки сивого волосся, та коли наблизився, вона смикнула головою й боляче вдарила мене в щелепу.

— На все добре, Прісцилло. Я зателефоную.

— Ох, не йди, не залишай мене, будь ласочка, будь ласочка, будь ласочка…

Я вже був біля дверей. Вона пильно дивилася на мене, а в очах набрякали рясні повільні сльози, червоний мокрий рот жадібно хапав повітря. Я відвернувся від неї. Френсіс щойно прийшов із кухні з чайною тацею. Я відсалютував йому, вибіг із будинку й перетнув подвір’я. Діставшись його краю, зупинився та обережно визирнув з-за рогу.

Арнольд і Крістіан щойно вийшли з таксі десь за сто метрів від мене. Баффін розраховувався з водієм. Крістіан помітила мене. Вона одразу посунулася, повернувшись спиною й затуляючи мене від Арнольда.

Я пірнув назад на подвір’я. Там, де двір виходить на вулицю, є крихітна щілина проходу — ось у неї я й утиснувся й майже тієї ж секунди побачив, як стрімко пробіг повз мене Арнольд із закарбованим на обличчі виразом стурбованості й рішучості. Крістіан ішла за ним значно повільніше, її погляд допитливо роззирався. Вона знову помітила мене та зробила жест, сповнений східної хтивості, якогось вдоволеного чуттєвого поклоніння: звела руки долонями догори, а потім опустила їх хвилеподібними рухами, наче балерина. Вона не зупинилася. Я почекав іще трохи й вийшов з укриття.

Арнольд зник у помешканні. Крістіан і досі стояла за порогом та озиралася назад. Я опустив валізу на землю, притис обидва кулаки до чола, а потім простягнув руки в її напрямку. Колишня дружина помахала мені: рука тендітно стріпонулася, наче хтось відпливав на кораблі. Потім вона зайшла до будинку слідом за Баффіном. Я вибіг на Шарлотта-стрит, перехопив таксі, у якому вони приїхали, і воно повезло мене до Джуліан.

Частина третя

Частина третя

Вона так насолоджувалася нашими закупами. Вона керувала ними. Сміливо обирала їжу, миючі й косметичні засоби, усе для кухні. Купила навіть гарненький синій совок для сміття й щітку, розмальовану квіточками. І фартух. І капелюх від сонця. Ми завантажили все у винайняту автівку. Якесь пророче передчуття змусило мене зберегти водійські права. Але після стількох років без автомобіля кермував я обережно.