— Ти ж знаєш, що я не розумію латини.

— Шкода, що ти так занедбала свою освіту.

— Бредлі, я розгніваюся на тебе.

— От ми вже й сваримося. Відвезти тебе назад до Ілінґу?

— Ти навмисно завдаєш мені болю та псуєш усе.

— У мене не надто гарний характер. Колись ти вивчиш мене.

— Я й так тебе вже знаю. Уздовж і впоперек.

— Знаєш і не знаєш.

— Ти сумніваєшся в моєму коханні?

— Я боюся богів.

— А я нічого не боюся.

— Досконалість — це постійний розпач. Постійний розпач. Час тут ні до чого.

— Ти відчуваєш розпач, отже, сумніваєшся в моєму коханні.

— Можливо.

— Можеш, будь ласка, зупинитися?

— Ні.

— Що ж зробити, аби довести, що безмежно кохаю тебе?

— Не думаю, що тут можна щось зробити.

— Я вистрибну з машини.