— …Прісцилла, звичайно, заповіла все мені. Але, звісно ж, родинні речі — а їх, наважуся сказати, чимало: фотографії і таке інше — відійдуть вам. А якщо вам захочеться мати ще якусь дрібничку на пам’ять, дайте мені знати; чи я сам виберу щось для вас, гаразд? Якісь дрібнички, які вона тримала на туалетному столику, чи щось таке.

Його парасоля торкнулася моєї, і я відступив на крок. Я бачив позаду нього живе, нетерпеливе обличчя Крістіан, вона спостерігала за нами із жадібною допитливістю неушкодженої горем людини. Вона не мала парасольки й була вбрана в темно-зелений дощовик й ошатний непромокальний капелюшок із широкими крисами, що скидався на невеличке сомбреро. Френсіс повернувся до любительок азалій.

Я не відповів Роджерові, лише дивився на нього.

— Заповіт дуже простий, проблем не виникне. Я, безумовно, покажу вам копію. І, напевно, ви не заперечуватимете, щоб повернути мені всі Прісциллині речі, які тепер у вас, приміром, ті прикраси. Можете надіслати їх рекомендованим листом. Хоча краще я сам заберу їх по обіді у вас удома, ви будете на місці? Місіс Евандейл дуже люб’язно запропонувала мені забрати Прісциллині речі, які залишилися в її будинку…

Я повернувся до нього спиною й рушив геть вулицею.

Він гукнув мені вслід:

— Я теж страшенно засмучений, страшенно… але який сенс…

Крістіан ішла поруч зі мною, знову схопивши мене за руку та сховавшись під парасолькою. Ми минули невеличкий жовтий «остін», що стояв біля паркувального автомата. У салоні за кермом сиділа Меріґолд. Вона кивнула мені, коли ми проходили повз, але я проігнорував її.

— Це хто? — поцікавилася Крістіан.

— Роджерова коханка.

Трохи пізніше «остін» проїхав повз нас. Меріґолд кермувала, обійнявши однією рукою Роджера за плечі. Його голова лежала на її плечі. Поза всілякими сумнівами, він страшенно засмутився, страшенно.

— Бреде, не біжи так. Хіба ти не хочеш, щоб я тобі допомогла? Хіба не хочеш, щоб я дізналася, де Джуліан?

— Ні.

— А ти знаєш, де вона?

— Ні. Будь ласка, забери свою руку з моєї.

— Гаразд… але ти мусиш дозволити мені допомогти тобі, ти не можеш самостійно переживати всі ці жахи. Прошу, приїдь і залишайся в Ноттінґ-Гілл. Я попіклуюся про тебе. Мені так хочеться цього. Приїдеш?

— Ні, дякую.

— Але, Бреде, як ти збираєшся вчинити з Джуліан? Ти мусиш щось зробити. Якби я знала, де вона, я б тобі розповіла, чесне слово. Може, мені відправити Френсіса на її пошуки? Якщо він зробить щось для тебе після всього, що сталося, це йому допоможе. Сказати йому, хай пошукає її?