Я намагався вхопитися за соломинку здорового інстинкту самозбереження та страждати чисто. О ви, мої друзі в стражданні, які журилися, втрачаючи надію, і з фантастичною вигадливістю тужили через утрату коханої, дозвольте дати вам хоча б пораду: страждайте чисто. Женіть геть каяття, женіть геть обрáзи й верескливі перекручування принизливих ревнощів. Зануртеся в бездоганний біль. Тоді, у кращому разі, ви знову знайдете радість іще чистішого кохання. А в гіршому — пізнаєте божественні таємниці. У кращому разі ви дістанете привілей забуття. У гіршому — привілей знання. Надія, звісно ж, — першокласний мучитель, і я уклав із нею пакт. Я сподівався, але заховав свої сподівання в чорну хмару. Якась частина мене знала, що Джуліан кохає мене, це була моя невід’ємна частина. А інша частина мого єства пам’ятала, чекала та скимліла. Я не дозволяв цим двом частинам спілкуватися: жодного припущення, жодного обговорення, жодного захоплення чужими територіями. Я проживав життя, наскільки міг, у чистому полум’ї болю. Чи можливо позбутися óбразу болю? Пекло зображують охопленим полум’ям. І ті, кого в Російській імперії проганяли крізь стрій[122], не вигадали кращого порівняння, коли допитливий письменник[123], їхній товариш по камері, запитав про їхні страждання.

Коли чекаєш, час пожирає сам себе. Кожна хвилина, кожна секунда перетворюється на порожню прірву. Кожна мить може стати тією, коли відбудеться те, чого ти так прагнеш. Проте за ту саму мить нажахана душа стрімголов летить крізь століття до чорного розпачу. Лежачи в ліжку на спині та спостерігаючи, як світло у вікні заступає темряву, а потім тьмянішає, поки не зникне, я намагався опанувати себе й зупинити ті запаморочливі судоми моєї душі. Дивно, що диявольські страждання вкладають нас горілиць, а звеличені — долілиць.

* * *

Я пришвидшу свою оповідь і процитую кілька листів.

Я знаю, що ти повідомиш мене про себе, щойно зможеш. Я ані на мить не вийду з квартири. Я — мрець, що чекає на свого Спасителя. Нещастя і його сила змусили мене виявити пристрасть, яку моральний обов’язок наказував приховувати. І, щойно це сталося, твоє магічне єство підсилило її в тисячі разів. Я навіки-віків твій. Я знаю, що ти кохаєш мене, і цілком довіряю твоєму коханню. Ми непереможні. Ти скоро повернешся до мене, моя кохана, моя королево. А тим часом, о люба моя, я палаю від болю. Б.

Я знаю, що ти повідомиш мене про себе, щойно зможеш. Я ані на мить не вийду з квартири. Я — мрець, що чекає на свого Спасителя. Нещастя і його сила змусили мене виявити пристрасть, яку моральний обов’язок наказував приховувати. І, щойно це сталося, твоє магічне єство підсилило її в тисячі разів. Я навіки-віків твій. Я знаю, що ти кохаєш мене, і цілком довіряю твоєму коханню. Ми непереможні. Ти скоро повернешся до мене, моя кохана, моя королево. А тим часом, о люба моя, я палаю від болю.