— Ні, звісно ж, ні, — заперечив я. — Вона з Арнольдом.

— Можливо. Я не бачила Арнольда, відколи…

— Він приїхав і повіз її геть посеред ночі проти її волі. Тепер замкнув десь і вичитує мораль. Незабаром вона втече й повернеться до мене, як учинила раніше. Ось і все щодо цього.

— Ну-у-у. — Крістіан глипнула на мене з-під свого чорного сомбреро. — Бредлі, як ти взагалі почуваєшся? Ти ж знаєш, про тебе потрібно попіклуватися, потрібно…

— Просто дай мені спокій, домовилися? І тримай Френсіса в Ноттінґ-Гілл. Не хочу його бачити. А тепер, вибач мені, я сяду в це таксі. На все добре.

Те, що сталося, було, безумовно, надзвичайно простим. Тепер я це розумію. Арнольд, мабуть, повернувся, поки я спав, і лестощами або силою змусив Джуліан сісти з ним у авто. Напевно, він попросив її сісти в машину, щоб поговорити. А потім швидко рвонув геть. Вона, мабуть, хотіла вистрибнути з автівки, але обіцяла мені не робити цього. Крім того, вона неодмінно хотіла переконати батька. А тепер вони сидять десь разом, і сваряться, і лаються. Напевно, він замкнув її десь у кімнаті. Але незабаром вона втече й повернеться до мене. Я знав, що вона не може так просто покинути мене, не сказавши жодного слова.

Звісно ж, я побував у Ілінґу. Повернувшись до Лондона, я спочатку заскочив додому: що, як там на мене чекало повідомлення, — а потім поїхав до Ілінґу. Я припаркувався перед будинком, вийшов і подзвонив у двері. Ніхто не відчинив. Я повернувся до машини, сів і спостерігав за будинком. Минула година, і я став тинятися туди-сюди на хіднику з протилежного боку вулиці. Тепер я бачив, що з вікна на сходах нагорі на мене дивиться Рейчел. Трохи повитріщавшись на мене, вона відчинила вікно, крикнула: «Її тут немає!» — і знову зачинила його. Я поїхав геть, повернув автівку до фірми, де винайняв її, і пішов додому. Тепер я вирішив, що мушу чергувати у квартирі, бо саме сюди прийде Джуліан, коли їй удасться втекти. Я вийшов звідти, лише коли ховали Прісциллу.

Тепер я повернувся додому й лежав на ліжку. Прийшов Френсіс і відімкнув двері ключем. Він намагався поговорити зі мною, сказав, що приготував мені ланч, але я ігнорував його. Пізніше з’явився Роджер, і я наказав Френсісові віддати йому ті кілька Прісциллиних речей, які залишилися тут. Роджер поїхав. Я не бачив його. Коли звечоріло, Френсіс увійшов навшпиньки й поклав бронзову пані з водяним буйволом на камінну полицю в спальні біля «Дружнього подарунка». Я заплакав. Наказав Френсісові забиратися геть, але за годину ще чув, як він клопочеться над чимось у кухні.