— Де Джуліан?
Рейчел розгладила спідницю на колінах.
— Бредлі, я хотіла сказати вам, як мені шкода, що Прісцилла померла.
— Де Джуліан?
— А ви хіба не знаєте?
— Я знаю, що вона повернеться. Але де вона, я не знаю.
— Бідалошний старий Бредлі, — нервово вигукнула Рейчел, неначе закашлялась.
— Де вона?
— Вона на канікулах. Де саме вона тепер, я не знаю, чесне слово. Ось лист, який ви надіслали їй. Я не читала його.
Я взяв листа. Коли пристрасне послання повертається непрочитаним, у найвіддаленіших куточках нашої уяви щось спустошується. Якби вона хоч десь прочитала його, цілий світ змінився б. А тепер вітер приніс мені назад мої слова, немов мертве листя.
— Ох, Рейчел, де ж вона?
— Чесно кажу, не знаю. Я не підтримую з нею зв’язку. Бредлі, припиніть це. Подумайте про свою гідність чи ще про щось. Ви маєте жахливий вигляд, наче вам сотня років. Могли б уже нарешті поголитися. Уся ця історія — лише вигадка вашої фантазії.
— Ви не думали так, коли Джуліан казала, що кохає мене.
— Джуліан іще дитина. Нещодавні справи значно більше стосуються нас із Арнольдом, аніж вас. Вам варто було б трохи розумітися на людській природі, якщо ви називаєтеся письменником. Звичайно, усе це було по-своєму «серйозно», але те, до чого люди вдаються, іноді має підтекст. Джуліан обожнює нас, проте іноді вона полюбляє інсценувати невеличкі заколоти. Наважуся сказати, що ми надмірно опікуємося нею як батьки, а вона ще просто дитина. Тому обіймає нас однією рукою й відштовхує другою. Вона хоче переконати себе, що вільна, і водночас потребує нашої уваги, вона потребує стосунків, за які її сваритимуть. Ви вже не перший, ким вона скористалася, щоб засмутити нас. Минулого року вона вигадала, наче нестямно закохана в одного зі своїх учителів — гаразд, він не такий старий, як ви, але одружений і має четверо дітей, а вона влаштувала нам таку собі «демонстрацію». Але ми знали, як до цього поставитись. Усе закінчилося благополучно. А ви просто чергова жертва.
— Рейчел, — озвався я, — ви говорите про когось іншого. Ви говорите не про Джуліан, не про мою Джуліан.
— Ваша Джуліан — вигадка. Про це я й кажу, любий Бредлі. Я не стверджую, що ви не подобаєтесь їй, але в почуттях молоденьких дівчат панує хаос.
— І ви говорите з кимось іншим. Вочевидь, ви навіть не здогадуєтесь, із чим маєте справу. Я живу в іншому світі, я закоханий і…
— Ви так урочисто виголошуєте ці слова, наче вірите в їхню магію.
— Так, вірю. Усе це відбувається в іншому вимірі…
— Це одна з форм божевілля, Бредлі. Лише безумці вірять, що існують віддалені одне від іншого виміри. Усе це — каша в голові, Бредлі,