Отак сидять вони собі одне навпроти одного, Міца на стільці, а Райнгольд на канапі, обоє зручно вмостилися. «Та певно, що ваш, але, фройляйн, ви ж не думаєте, що я збираюся відбити вас у нього, у мене такого й на гадці не було. Але у нас з ним усілякі кумедні історії траплялися, він вам нічого не розказував?» — «Кумедні? Це ж які?» — «Дуже кумедні, фройляйн. Скажу вам щиру правду: Франца взяли в нашу компанію тільки завдяки мені, через оці от історії; адже ми завжди тримали язик за зубами. Ну так, я міг би вам розказати кілька цікавих історій». — «Он як? А у вас що, ніякої іншої роботи немає, крім як сидіти тут та всілякі байки розказувати?» — «Фройляйн, навіть Господь Бог часом влаштовує собі вихідний; тож нам, людям, можна мати й два». — «Мені здається, ви маєте аж три». Обоє розсміялися. «Ви не дуже й помилилися; я економлю сили, лінощі подовжують життя, а часом буває, що витрачаєш забагато сил». Вона посміхається до нього: «Тож треба бути економнішим». — «О, ви розумієтеся на цьому, фройляйн. Одному це вдається краще, іншому — гірше. Знаєте, фройляйн, я з Францом постійно жінками мінявся, ну, що ви на це скажете?» І схилив голову набік, пригубив чарчину й чекає, що на це відповість мала. Мила особа, скоро ми її запопадемо, як би оце підкотитися до неї?

«Про те, як ви жінками мінялися, розкажіть своїй бабусі. Хтось мені розповідав, що так у Росії роблять, може, ви звідти прибули, а от у нас так не заведено». — «Та кажу ж вам, що саме так і було». — «Що це за дурниці ви городите?» — «А ви у Франца запитайте». — «То, певно, знамениті жіночки були, по п'ятдесят пфеніґів за одну, де ви їх знайшли, в нічліжці?» — «Легше, фройляйн, хіба ж ми з такими водимося?» — «Скажіть-но мені, будь ласка, а навіщо ви все це розказуєте? Чого ви хочете цим добитись?» Ти ба, яка штучка! Але ж яка мила, і так кохає Франца, просто дивовижно! «Та нічого я не добиваюся. Просто хотів вас трохи розпитати [Мила жабко, Панко, Панко, кіле-кіле, гопсаса![192]], Пумс мені прямо доручив, ну, гаразд, тоді буду прощатися; може, ви до нас якось зазирнете?» — «Щоб ви і там мені такі історії розказували?» — «Та тут же нічого такого, фройляйн, я думав, ви й самі все знаєте. Тут ще одне делікатне питання: Пумс мені сказав, що коли оце я до вас прийду й почну розпитувати про гроші й таке інше, а ви ж знаєте, Франц такий чутливий, коли заходить мова про його руку, тож краще буде, якщо ви йому нічого не розповідатимете про нашу розмову. Не треба йому про це знати. Я міг би й сусідів про це розпитати, але подумав, навіщо всі ці секрети? Ви якраз удома, то краще зразу до вас піти й відверто запитати». — «Тобто йому нічого не казати?» — «Так буде ліпше. Але якщо ви все-таки захочете розказати, ми вам заборонити не можемо. Зрештою, це ваша справа. Ну, до побачення». — «Не туди, вихід праворуч». Гарненька дамочка, я цю справу проверну, тільки б не зурочити!