Для всього свій час, і година своя. Це страшний чоловік, тільки б відпустив мене, нічого не хочу від нього знати й слухати його більше не хочу.

«Та ні, нічого він нам не зробив, хай би тільки спробував, Міцо. Він розказував тобі, наприклад, про свою руку? Що, не розказував? Та ти ж його наречена чи, принаймні, була нею! Ану, ходи сюди, Міцекен, моя солоденька, золотко моє, я ж тобі нічого поганого не зроблю». Що мені робити, не хочу його. Час садити і час виривати посаджене, час зашивати і час дерти, час плакати і час танцювати, час оплакувати і час сміятись. «Та йди вже до мене, Міцо, навіщо він тобі здався, такий телепень. Будь моєю, солоденька. Чого ти вперлася? Ти що, графинею стала від того, що з ним разом живеш? Радій, що позбулася його». Радій? Чого це я маю радіти? «А тепер нехай собі скавулить, що була в нього Міца, та загула». — «Ну годі вже, не стискай мене так, я ж не залізна». — «Та ні, не залізна, а з плоті, з м'якенької плоті, Міцо, дай-но мені свій писочок». — «Та що ж це таке, врешті-решт? Припини мене стискати. Ще й дурниць усіляких понавигадував. Відколи це я твоєю Міцою стала?»

Геть із цього видолинка! Капелюшок лишився лежати на землі. Він ще й побити може, швидше звідси. І кричить — він ще навіть не встиг підвестися — кричить: «Франце! Франце!», і бігом. Аж ось і він схопився на ноги, кинув піджака, побіг за нею й за мить наздогнав, обоє попадали біля дерева, лежать. Вона пручається, а він наліг на неї й затуляє їй рота: «То тобі кричати заманулося? Кричати, сволото ти така?! Чого ти кричиш, що я тобі зробив? Ану, замовкни, чуєш? Думаєш, як він тобі кістки не переламав, то і я залишу тебе цілою? Але у мене все по-іншому!»

Відняв руку від її рота. «Я не буду кричати». — «Ото інша річ. А зараз підводься і йди забери свого капелюшка. Я жінок не ґвалтую. Скільки живу, такого ще не було. Але краще мене не доводь. Ну, хутко підводься!»

Він іде слідом.

«Що ти із себе корчиш разом зі своїм Францом, ти ж просто його хвойда». — «Краще я піду». — «Що значить «піду», ти що, з глузду з’їхала, не знаєш, з ким говориш? Ти так зі своїм телепнем розмовляй». — «Чого ти хочеш від мене?» — «Іди назад і будь чемною».

Коли забивають телятко, спочатку накидають на шию зашморг і ведуть до лави. Потім телятко піднімають, кладуть на лаву і міцно прив'язують.

Обоє повертаються до видолинка. Він наказує: «Лягай». —  «Що?» — «Тільки спробуй закричати. Дорогенька, ти мені подобаєшся, інакше я не приїхав би сюди. Скажу тобі ще раз: ти просто його хвойда, тож нема чого із себе графиню корчити. Чого це ти рейвах здіймаєш? Я цього нікому не попущу. Мені байдуже, чоловік то, чи жінка, чи дитина — нікому не попущу. Можеш при нагоді свого Франца поспитати. Він тобі дещо розкаже. Якщо не посоромиться, звичайно. Але я й сам тобі розкажу, щоб ти знала, що то за один. І де ти опинишся, коли почнеш мені перечити. Він також якось спробував, не знаю, що там було у нього в голові. Може, хотів здати нас. Якось, коли ми пішли на діло, то поставили його на атасі. Аж тут каже, що він людина порядна й такого не робитиме. Можна подумати, ніби ніколи не бруднився. А я кажу: ні, таки поїдеш. Тож довелося йому в авто залізти, я вже й не знав, що з цим типом робити, він і раніше носа задирав, аж бачу, за нами женеться якась машина, ну, думаю, зараз, хлопче, ти дізнаєшся, почім ківш лиха, боком тобі вилізе твоя дурна порядність. І на повному ходу виштовхнув його з машини. Тепер ти знаєш, як він позбувся своєї руки». У Міци враз похололи руки й ноги — то ось хто це був! «А тепер лягай і будь чемна, як і належить хорошій дівчинці». Так це ж убивця! «Ах ти ж сучий син, покидьок!» А той сяє: «Ага, нарешті дійшло! А тепер спробуй покричи». Будеш тепер слухняна. Вона кричить, плаче: «Сучий сину, ти хотів його вбити, ти зробив його нещасним, а тепер ще й мене хочеш, мерзотнику». — «Так, хочу». — «Ах ти ж паскудо, я тобі в пику плюну». Він затис їй рота: «Ану ж, спробуй!» Вона вся посиніла, виривається з його рук: «Убивають, рятуйте! Франце, Францику, де ти?»