Для всього свій час, для всього свій час, час душити і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час дерти і час зашивати, для всього свій час. Вона кинулася на землю, щоб вивернутись, вони борються у видолинку. Франце, порятуй!

Зачекай, ми влаштуємо твоєму Францу гарну розвагу, вистачить йому на цілий тиждень. «Відпусти мене, я хочу піти геть! Мені потрібно додому!» — «Ти диви, вона хоче піти геть, уже один хотів».

Він уперся коліном їй у спину, стиснув руками горло, схрестивши великі пальці в неї на потилиці, її тіло судомно забилося, судомно забилося, її тіло судомно забилося… Час родитися і час помирати, для всього свій час…

То, кажеш, убивця, ти ж сама мене сюди заманила, ще й, певно, хочеш за носа водити, от сука, погано ти Райнгольда знаєш.

Насильство, насильство, ось той жнець, що зветься Смерть, від Бога має сили вщерть. «Відпусти мене!» Вона ще борсається, ще смикається, ще дриґає ногами. Зараз ми заколишимо дитинку, а потім хай приходять собаки і жеруть те, що від тебе залишиться.

Її тіло знову судомно забилося, тіло судомно забилося, тіло крихітки Міци. То, кажеш, убивця? Гаразд, нехай буде вбивця, тепер ти спізнаєш усе на собі. Це тебе, напевне, твій милий Франц намовив…

Потім тварині завдають удару довбнею по потилиці й ножем з обох боків шиї відкривають артерії. Кров цебенить у металевий цебер.

Восьма година, у лісі вже посутеніло. Дерева погойдуються, шумлять. Тяжка була робота. Ну що, чого мовчиш? І не пікне, падло. Ось чим кінчаються прогулянки за місто, якщо береш із собою таке стерво.

Прикидав її гіллям, на сучку найближчого дерева повісив носову хустинку, щоб одразу знайти місце, так, з нею я розібрався, а де ж це Карл, треба його сюди притягти. Шукав того добру годину, а коли повернувся разом з ним, той слабак геть розкис, весь тремтить, на ногах не встоїть, і з такими жовторотими доводиться працювати! Вже зовсім смеркло, вони присвічують собі з ліхтариками, ага, ось і хустинка. Лопати, які були в машині, вони прихопили із собою. Труп закопали, засипали яму піском, закидали хмизом, тепер ще треба все зарівняти, щоб не було видно ніяких слідів, усе, годі, та опануй же нарешті себе, Карле, а то здається, ніби ти сам зібрався помирати.

«На, тримай мій паспорт, Карле, він цілком надійний, ось тобі гроші, змивайся звідси й сиди тихо, поки все вляжеться. Гроші ще одержиш, не хвилюйся. Пиши завжди на адресу Пумса. Назад я сам поїду. Мене тут ніхто не бачив, а до тебе ніхто не стане прискіпуватися, бо ти маєш алібі. Ну, домовились? Тоді гайда!»

Дерева погойдуються, шумлять. Для всього свій час, для всього свій час.