З кожним кроком ти наближаєшся до того, що чекає на тебе; ти вигадуєш для себе тисячу відмовок і плекаєш марні надії, так, ти готовий до чогось лихого, проте не до найгіршого, не до найгіршого…

Ану ж бо послухаємо, що там за балачка. Голос ніби знайомий. Крик, плач, ридання. Треба поглянути. Тебе охопив страх? Про що ти подумав цієї миті? Та багато чого може наверзтися на думку. О, та її знаю. Це ж Єва.

Двері відчинилися. На порозі стоїть Єва, ридма ридає, товстуха Тоні обнімає її, заспокоює. Чого вона так гірко плаче? Що трапилося? Та багато чого може трапитися. Йому вчувається інший крик, Міцин, а тут ще Райнгольд лежить на ліжку.

«Добридень, Єво. Що таке, дорогенька, що з тобою, що трапилося? Може, все не так і страшно?» — «Облиш мене». Сказала, як відбрила. Чи хтось її помотлошив, дав добрячої прочуханки? Мабуть, вона щось бовкнула Герберту, і той здогадався, хто насправді батько дитини. «Тебе хтось побив? Невже Герберт?» — «Відчепися, не торкайся до мене». Ну й погляд у неї! Тепер уже й знати мене не хоче, але ж вона сама хотіла. Та в чому ж справа, що з нею таке, ще, чого доброго, люди позбігаються, треба зачинити двері. Тоні стоїть поряд, клопочеться довкола Єви: «Заспокойся, Єво, заспокойся, опануй себе, та скажи вже, що таке, заходь, а де Герберт?» — «Не зайду, нізащо не зайду!» — «Та ходімо, Єво, ходімо, сядемо, я зварю кави. А ти, Франце, йди звідси». — «Чого це я маю йти, що я такого зробив?»

Аж тут Єва широко розплющила очі, які враз стали страшними — здавалося, що й вбити ними може, заверещала й вхопила Франца за камізельку: «Ні, хай іде з нами, нехай зайде, я хочу, щоб ти зайшов!» Та який ґедзь її вкусив? Сказилася вона, чи що? Може, їй щось наговорили? А Єва сидить на канапі поряд із товстухою Тоні й уся тремтить. Обличчя розпухле, її б'ють дрижаки, вона дуже знервована. Це, мабуть, тому, що вона при надії, але ж Єва завагітніла від мене, то чого їй боятися? А Єва обняла обома руками Тоні за шию і щось прошепотіла на вухо, спершу не могла вимовити й слова. А тепер уже з Тоні щось негаразд. Вона сплеснула руками, а Єва тремтить і дістає з кишені пожмакану газету, може, там є щось про наше діло на Штралауерштрасе, Франц схопився, що за дурні жінки, і як крикне: «Мавпи ви пришелепуваті! Що за цирк ви тут влаштували? Мене теж за мавпу маєте?» — «Господи боже мій, Господи Боже мій…» — бурмоче товстуха, а Єва мовчить, лише тремтить і тихенько скімлить. Франц перехилився через стіл і вихопив у товстухи газету. Там поряд дві світлини. Що це? Якесь жахливе, жахливе, неймовірне страхіття! Це ж я, це я, це я. Але чому я тут? Через ту справу на Штралауерштрасе? Якесь жахливе, жахливе, неймовірне страхіття! Це насправді я, поряд — Райнгольд, а вгорі заголовок: «Убивство проститутки під Фраєнвальде. Жертва — Емілія Парсунке з Бернау». Міца! А це ж хто? Це я. Мишка скочила за піч, вийде, коли буде ніч.