А тому, а тому, барабанний бій, побатальйонно, кроком руш! Коли солдати містом марширують, а чому, а тому, а все це через чінґдарада, бумдара бум. Ось так і я до нього примарширував, і ось як він відповів, хай би воно все згоріло!
Не треба було йти до нього, не треба було, не треба!
Але тепер уже байдуже, тепер уже нічого не вдієш.
Герберт вирячив очі, Єва не може промовити й слова. Герберт: «Чому ж ти Міці нічого про це не сказав?» — «У цьому немає моєї вини, що тут можна було зробити, з таким самим успіхом він міг би застрелити мене, коли я прийшов до нього. Кажу ж вам, тут уже нічого не вдієш».
Сім голів та десять рогів мала та істота, а в руці чаша, повна гидоти. Тепер вони зовсім доб'ють мене, тут вже нічого не поробиш.
«Та якби ж ти був сказав бодай слово, чоловіче добрий, то я тебе запевняю, що Міца була б живою і зараз, зате хтось інший наклав би своєю головою». — «Я не винний у тому, що сталося. Ніколи не можна знати наперед, що він може зробити. Так само як не можна знати, що він зараз робить». — «Я дізнаюся». Єва благає: «Дай йому спокій, Герберте, мені й за тебе страшно». — «Ми будемо обережні. Спершу розвідаємо, де він сховався, й за півгодини його загребуть лягаві». Франц похитав головою: «Герберте, не чіпай його, я сам з ним розквитаюся. Дай слово, що не втручатимешся». Єва: «Пообіцяй йому, Герберте. А що ти збираєшся робити, Франце?» — «То вже моя справа. Я пропаща людина, мене можна на смітник викинути».
Потім він швидко відійшов у куток і повернувся до них спиною.
Вони чують схлипування, схлипування й стогін, він плаче за собою і за Міцою, тут і Єва заплакала й заголосила, впавши головою на стіл, на якому й досі лежить газета із заголовком «Убивство під Фраєнвальде», Міцу вбили, й вони нічого не могли зробити, видно, така вже її доля.
І славив я померлих, тих, що давно повмирали[218]
І славив я померлих, тих, що давно повмирали
А надвечір Франц Біберкопф знову кудись подався. На Баварській площі закружляли над ним п'ятеро горобців. То душі п'яти закінчених негідників, з якими Францові Біберкопфу вже частенько доводилося зустрічатися. А ті розмірковують, що з ним зробити, як би залякати його, збити з пантелику, поставити йому підніжку, аби він перечепився.
Один цвірінчить: Ось він іде, у нього несправжня рука, думає, гра ще не закінчена, хоче замаскуватися.
А другий: Чого тільки цей панок не накоїв. Це небезпечний злочинець, його місце за ґратами, заробив на пожиттєве. Убити жінку, красти, брати участь у нальотах, а потім ще одна жінка — також його вина. На що ж він сподівається?